Референтна група: Референтна група — ПСИХОЛОГІС

%d1%80%d0%b5%d1%84%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%bd%d0%b0%20%d0%b3%d1%80%d1%83%d0%bf%d0%b0 на русский — Македонский-Русский

B 1-66ER сведочеше дека едноставно не сака да умре.

B 1-66ER объяснял, что просто не хотел умирать.

OpenSubtitles2018.v3

Ах мене! како е слатка љубовта се possess’d,

А мне! как сладко есть сама любовь possess’d,

QED

На пример, 19 март се изразувал како „14 ден пред априлските календи“ (a.d.

Так, день 24 февраля обозначался как ante diem sextum calendas martii («шестой день перед мартовскими календами»).

WikiMatrix

Магнетното поле се сконцентрирано и со тоа појако на левиот раб од бакарната прачка (a,b) додека пак полето е послабо на десниот раб (c,d).

Магнитное поле имеет большую концентрацию и, следовательно, сильнее на левом краю медного стержня (a, b), тогда как слабее по правому краю (c, d).

WikiMatrix

Па, на пример, B е тест резултат.

Например, B — это результат теста.

QED

D-Bus-сервис на КВреме

Служба D-Bus KWeather

KDE40.1

Unplagu’d со corns ќе има меч со вас. — Ах ха, ми љубовници! која од сите вас

Unplagu’d с мозоли будет бой с вами. — Ага, мои любовницы! кто из вас все

QED

Оваа ноќ јас се одржи на стариот accustom’d празникот, Whereto ја поканивме многу гости,

В эту ночь я придерживаюсь старых accustom’d пир, Куда я пригласил много гостей,

QED

Примери на кваркониуми се J/ψ мезон (основна состојба на шармониум, c c ) и Υ мезон (фонониум, b b ).

Примерами таких частиц являются J/ψ-мезон (состояние чармония, cc) и Υ-мезон (состояние боттомония, bb).

WikiMatrix

Таквите удобност како и здрав млади луѓе се чувствуваат кога и apparell’d април на пета

Такой комфорт, как сделать похотливых молодые люди чувствуют Когда хорошо apparell’d апреля на пятки

QED

Номенклатурата на територијални статистички единици или NUTS (од фр. nomenclature d’unités territoriales statistiques) — геокоден стандард за означување на административните единици на земјите за статистички цели.

Номенклатура территориальных единиц для целей статистики (фр. nomenclature des unités territoriales statistiques, NUTS) — стандарт территориального деления стран для статистических целей.

WikiMatrix

Точката B(t) се движи од Q0 до Q1 и опишува квадратна Безијеова крива.

Точка B изменяется от Q0 до Q1 и описывает квадратичную кривую Безье.

WikiMatrix

На пример, потребна ни е мала количина од ова зрачење за да може кожата да создава витамин D, кој е неопходен за здрави коски, а веројатно има улога и во заштитата од рак и од други болести.

Так, его небольшое количество, попадающее на кожу, служит защитой от рака и других заболеваний, а также стимулирует выработку витамина D, который отвечает за прочность костей.

jw2019

На 2 февруари 2011 година беше објавено дека Инстаграм собрал $7 милиони од Series A финансирањето од повеќе инвеститори вклучувајќи ги и Benchmark Capital, Jack Dorsey, Chris Sacca, и Adam D’Angelo.

2 февраля 2011 года было объявлено, что Instagram привлёк 7 миллионов долларов от различных инвесторов, в том числе от Benchmark Capital, Джека Дорси, Криса Сакка (через фонд LOWERCASE Capital) и Адама Д’Анджело.

WikiMatrix

Порана верзија на долнолужичката азбука имала b́, ṕ, ḿ, и ẃ кои се користеле за палатизација.

В более ранней версии нижнелужицкий алфавит включал буквы b́, ṕ, ḿ и ẃ для обозначения палатализованных согласных.

WikiMatrix

Приказната е тип тип 327B според Арн-Томсон категоријата за приказни, за мало момче кое победува огра.

Другой сюжет, очень популярный во всём мире — это АТ327В, про маленького мальчика, победившего людоеда.

WikiMatrix

Главниот тим исто така покрај шеф на филмот вклучи и 3D шеф кој се вика Рик Лери и 2D шеф со име Шон Стренкс.

В основную команду также входили 3d-супервайзер Рик Лери и 2d-супервайзер Шон Стренкс.

WikiMatrix

Дали убиство неа, како проколнати рака која име Murder’d нејзиниот роднина. — О, кажи ми, монах, кажи ми,

Разве убийство ее, как проклятые руки, зовут Murder’d ее родственник. — О, скажи мне, монах, скажи мне,

QED

Западна група јастреби, кои се обично постојани жители или преселници на кратки растојанија: Buteo buteo buteo: во поголемиот дел на Европа; B. b. rothschildi: Азурен Брег; B. b. insularum: Канарски Острови; B. b. arrigonii: Корзика и Сардинија; B. b. menetriesi: Кавказ; B. b. harterti: Мадеира, сомнително различен од номинираниот Buteo.

Первая группа buteo ведёт оседлый образ жизни либо мигрирует на незначительные расстояния: Buteo buteo buteo: большая часть Европы B. b. rothschildi: Азорские острова B. b. insularum: Канарские острова B. b. arrigonii: Корсика и Сардиния B. b. menetriesi: Кавказ B. b. harterti: Мадейра, подвид слабо отличается от Buteo buteo buteo, и возможно относится к нему.

WikiMatrix

C и D «, додаде таа во шепот, половина се плашам дека тоа ќе биде навреден повторно.

С и D, прибавила она шепотом, боясь, что она может обидеться снова.

QED

Тој починал во Њујорк.После војната, во 1948, неговите остатоци биле вратени во Франција со крстарица Jeanne d’Arc and и закопани во Пантеон.

После войны, в 1948 г., останки Перрена были перевезены во Францию на борту военного корабля «Жанна Д’Арк» и захоронены в Пантеоне.

WikiMatrix

Што значат овие masterless и крвави мечеви да лежи discolour’d од ова место на мирот?

Что означают эти горы без хозяина и мечи Лежать discolour’d на этом месте мира?

QED

Неквалитетна јажиња, се beguil’d, И ти и јас, за Ромео е exil’d:

Бедные веревки, вы beguil’d, И вы, и я, ибо Ромео exil’d:

QED

Твојата убавина има ме натера да женствен И во мојот темперамент soften’d челик храброст е.

Твоя красота Твоя возвеличивает меня женственные И в моей нрав soften’d стали доблесть в.

QED

Јас го осуди и јас excus’d.

Себя осудил и сам excus’d.

QED

Соціальні групи та їхнє значення для суспільства – Освіта.UA

Первинні та вторинні групи. Групи належності та сторонні групи. Референтна група. Вплив первинних груп. Розмір групи. Лідерство. Соціальне ледарство (socіal loafіng). Групове мислення. Груповий конформізм

Первинні та вторинні групи. Соціологи поділяють соціальні групи на первинні. та вторинні.

Первинна група — це невелика кількість людей, що безпосередньо взаємодіють один з одним на протязі відносно довгого часу на особистій основі.

Родина, коло друзів — це первинні групи. Відносини в такій групі мають, як правило, емоційне підґрунтя, й саме існування групи є для її членів безумовною цінністю.

Поняття «первинна група» вперше застосував у 1909 році стосовно до сім’ї видатний американський соціолог Чарльз Кулі (Charles Cooley) у своїй монографії «Соціальна організація». Пізніше соціологи стали застосовувати термін «первинна група» для зазначення будь-якої групи, в якій існують особисті стосунки. З цієї точки зору, пара друзів. або невелика робоча бригада, члени якої не тільки працюють, але й відпочивають разом, ходять один до одного у гості. — все це первинні групи.

Первинна група виявилась дуже стійким формуванням, що у сучасному суспільстві виконує роль сполучної ланки між особистістю і різними організаційними структурами. Соціологічні дослідження, проведенні за останні 60-70 років показали, що немає достатніх підстав для тверджень про «зникнення» первинних груп у процесах індустріалізації, урбанізації та бюрократизації суспільства. В той же час було з’ясовано, що у сучасному суспільстві домінують вторинні групи.

Вторинна група — це сукупність людей, що об’єднані практичною метою та взаємодіють на безособовій основі, у більшості випадків — опосередковано (тобто-через інших членів групи, через ділові матеріали або технічні засоби).

Приклади вторинних груп: університет, велике підприємство, профспілка, політична партія, урядова організація, військова частина.

Безпосередні контакти у вторинних групах обмежені. Члени такої групи взаємодіють один з одним переважно у відповідності до їх статусів та соціальних ролей.

     

Соціальну групу соціологи відрізняють від скупчення та соціальної категорії.

Скупчення — це одночасне зібрання в одному місці невідомих один одному індивідів. Пасажири у тролейбусі, натовп на вулиці, покупці у магазині, черга за квитками на залізниці, аудиторія на концерті — це приклади скупчень. У скупчення люди легко входять і легко виходять. Форми соціального упорядкування тут короткочасні. Але це не означає, що у соціальному житті скупчення маловажливі. Пізніше, коли ви вивчатиме закономірності колективної поведінки, то побачите, що для деяких її форм соціальні скупчення становлять вихідну основу.

Соціальна категорія (category) — сукупність людей, що мають спільні ознаки, які вважаються соціально важливими. Найчастіше, це такі, наприклад, ознаки, як стать, вік, раса, національність, громадянство, соціальний статус.

Категоріями є, наприклад, робоча сила, учні, студенти, пенсіонери, ветерани, але також й діабетики, божевільні, худорляві і т. ін.

Інформація про соціальні категорії може мати важливе практичне значення. Наприклад, інформація про розподіл населення за віком дозволяє прогнозувати необхідну кількість учнівських місць у школах, майбутню частку пенсіонерів, ймовірний обсяг медичного обслуговування та багато іншого.

Крім того, усвідомлення людьми своїх спільних рис, може мотивувати їх до взаємодії. А деякі спільні ознаки самі є умовами взаємодії.

Особливо — спільна мова та спільне громадянство.

Групи належності та сторонні групи

Крім поділу на первинні та вторинні групи, що здійснюється за критерієм типу відносин між їх членами, корисним для соціологічного аналізу виявилося також розрізнення груп за критерієм належності (або неналежності) людини до відповідної групи.

За цим критерієм соціальні групи поділяються на групи належності (іngroups, буквально — у-групи) та сторонні групи. (outgroups — позагрупи).

Група належності — група, із якою людина себе ідентифікує і до якої належить.

Стороння група — це група, з якою людина себе не ідентифікує і до якої не належить.

У повсякденному спілкуванні різницю між цими групами позначають, використовуючи займенники «ми» чи «вони». Тому нерідко групу належності називають також «ми-групою» (we-group), а сторонні групи — «вони-групами» (they-group).

Чим повніше ми усвідомлюємо, хто є «вони», тим точніше усвідомлюємо, хто є «ми» (до кого ми належимо, з ким ми об’єднуємося).

Поняття груп належності та сторонніх груп висвітлює важливість соціальних меж (boundarіes) — соціальних демаркаційних ліній, що повідомляють нам, де саме взаємодії певного типу починаються і де вони скінчуються.

Безумовно, групові межі позначаються не фізично. Вони позначаються перервами у течії соціальної взаємодії певного типу. У тій чи іншій мірі групові межи мовби «капсулюють» людей у соціальну мембрану, так що центр та потік їх взаємодій міститься усередині.

Деякі соціальні межі пов’язані з територіальними. Наприклад, межі сусідські, общинні, державні.

Інші соціальні межі пов’язані із соціальними відмінностями. — межі між етнічними групами, релігійними, політичними, професійними, мовними, статусними.

За будь яких джерел, соціальні межі мають дві функції. По-перше, вони запобігають від проникнення усередину групи людей із зовні, по-друге, вони утримують членів групи усередині неї (іноді так щильно, що члени групи навіть не думають про інші можливості соціальної взаємодії).

Експеримент Музефера Шеріфа (Мuzafer Sherіf) та його помічників у 1966 році показав, як ситуація конкуренції поглиблює усвідомлення меж групи належності та посилює антагонізм до сторонніх груп.

11-річні хлопчики із здорових, соціально забезпечених та стабільних родин середнього класу у літньому таборі відпочинку були поділені на дві групи. Експеримент проходив у чотири фази.

Перша фаза (1-й тиждень) — це організація життя кожної групи окремо (вироблення поділу функцій, лідерства, групових норм, власних прапорів).

Друга фаза (-й тиждень) — це конкурентні контакти груп (бейсбол, футбол, перетягування канату й таке подібне). Почалася ця фаза з проявів спортивного духу, але це швидко змінилося посиленням негативних ставлень, «війною покидьків» у їдальні, спалюванням чужих прапорів й таким іншим. У цій фазі обидві групи хлопчиків мали вигляд хуліганських компаній.

Третя фаза планувалася як інтеграційна — були організовані умови для спілкування — їжа за спільними столами членів різних груп, спільне відвідування кінозалу й таке інше. Але це привело тільки до загострення конфлікту.

Четверта фаза складалася із створення таких особливих ситуацій, які вимагали від обох груп взаємодії. Наприклад, була організована така аварія водопроводу, що викликала необхідність спільної роботи, щоб відновити постачання у табір води.

Висновки з цього експерименту були досить переконливі. Якщо конкуренція посилювала відмежування груп, спільна мета та спільна робота навчали їх взаємної доброзичливості та співробітництву.

Блейк та Маутон у 1979 році отримали аналогічні результати на групах дорослих.

Референтна група

Дуже важливим є розрізнення груп належності та референтної групи.

Референтна група для людини — це група, чиї ставлення, почуття та дії людина поділяє. Референтна група може бути, а може й не бути групою належності.

Досить відомі приклади психологічної ідентифікації не з групою належності — це революціонери з вищого світу; прихильники релігії, носіїв якої немає поблизу; колаборанти, що співпрацюють з ворогом; асимільовані емігранти.

Референтна. група виконує декілька функцій:

• По-перше, вона може виконувати нормативну функцію, тобто — впливати на стандарти людини. Той, хто бажає належати до певної групи, той приймає цінності і норми групи, той культивує її стиль життя, її політичні уподобання, музичні смаки, сексуальну практику, ставлення до алкоголю, наркотиків і таке інше.
• По-друге, референтна група може виконувати порівняльну функцію. Це відбувається тоді, коли людина використовує стандарти своєї референтної групи як «систему координат» для оцінки своєї поведінки, для виправдання або засудження своєї зовнішності, своїх здібностей, свого здоров’я, рівня життя і такого іншого.
• По-третє, референтна група може виконувати асоціативну функцію. Мається на увазі та ситуація, коли через ідентифікацію себе з групою людина може мов би «запозичати» статус групи й грітися у віддзеркаленні її слави. Добре відомий приклад цього явища — «фани» спортивних команд).

Коли група належності людини не співпадає з її референтною групою, вона може відчувати те, що отримало назву відносної депривації (deprіvatіon). Відносна депривація — це незадоволеність, пов’язана з розривом між тим, що людина має (тобто обставини групи належності) І тим, що, як людина вважає, вона мали би мати (тобто — обставини референтної групи).

Відчуття відносної депрівіації часто сприяє соціальному відчуженню (alіenatіon) і створює передумови колективних дій та революційних соціальних рухів. Тому поняття референтної групи дає один з ключів до розуміння багатьох процесів соціальних змін.

Треба також зауважити, що для людини можуть існувати не тільки позитивні референтні групи. Часто люди мають також негативні референтні групи. Це ті соціальні групи, від яких людина себе відокремлює, по відношенню до яких вона підкреслює відмінність своєї групи.

Наприклад, для політичних емігрантів негативною референтною групою найчастіше є правлячи кола їх країн. Американські соціологи показали це у дослідженнях кубінської політичної еміграції. Вони показали також, що для такої спільноти негативна референтна група стає фактором соціальної солідарності, інструментом, за допомогою якого ця спільнота підтримує свою єдність, зв’язки між її членами.

Вплив первинних груп

Пізнання груп дає можливість краще зрозуміти людську поведінку.

Це пов’язано з тим, що групи є джерелом наших людських якостей. Їх динамічні властивості роблять групи тою впливовою соціальною силою, якою вони є у людському співжитті. Тому доцільно познайомитися з тим, чиниться всередині груп, з тими процесами в групах, що впливають на соціальне життя.

Вперше фундаментальна роль первинних груп була виявлена емпірично у широко відомих у світі Хоторнських дослідженнях. Це дослідження під керівництвом Елтона Мейо (Elton Meyo) проводилися між 194 та 197 роками на Хоторнському заводі (Hawtorn Works) електричних приладів у Чикаго. На цьому заводі працювали близько 3 тисяч працівників і керівництво компанії було стурбовано високим рівнем незадоволенності працівників. Справа в тому, що за усіх матеріальних соціальних умов це була одна з прогресивніших компаній: за рівнем заробітної плати, соціальної допомоги хворим, рівнем пенсійного забезпечення та іншими формами соціального забезпечення.

Дослідники намагалися діяти відомими на той час методами. Перш за все, вони виділили експериментальну групу робітниць і почали зміняти години початку та закінчення роботи, тривалість та частоту перерв, рівень освітлення робочих місць і таке інше. Але результат експериментів виявилися дуже несподіваними і здивували дослідників.

Що ж трапилось?

Коли вони збільшили тривалість перерв для відпочинку — продуктивність праці зросла. Це не було несподіванкою. Але потім, коли тривалість перерв стали скорочувати, продуктивність праці ще більше зросла.

Це було першою несподіванкою. А коли дослідники повернулися до початкового режиму праці та відпочинку, продуктивність зросла ще більше. І це, з точки зору уявлень кінця -х років, було абсолютно незрозумілим. Тим більше, що такі самі результати були отримані при змінах рівня освітлення, способу оплати праці й іншими чинниками та стимулами.

Подальші дослідження показали, що жінки, обрані для експерименту відчували задоволення тою увагою, яка приділялася їм дослідниками. Це їх об’єднало у тісно пов’язану погоджено діячу групу. Вони стали вважати, що набули особливого статусу, що тепер належать до свого роду «еліти». В той же час, вони знали, для чого організовано експеримент, і відповідно з цим вони намагалися працювати краще й краще — у відповідності (як їм здавалося) з чеканнями дослідників.

У світовій соціології та соціальній психології це явище отримало назву «хоторнський ефект» (Hawtorne effect). Цей ефект полягає в тому, що факт дослідження групи впливає на поведінку її членів більш, аніж інші фактори, якими маніпулюють дослідники.

З цього дослідження було зроблено висновок, що «людський фактор» відіграє важливу роль у трудовій діяльності кожного працівника. Мають на увазі його особисті стосунки із співпрацівниками й начальниками.

Дослідники виявили також важливість для організації виробництва створення невеликих чітко організованих груп робітників.

Пізніше американські соціологи Ротлисбергер (Roethlіsberger) і Діксон (Dіckson) показали, що первинні групи здатні справляти вплив на рівень продуктивності цілого заводу. Такі групи, так би мовити, неофіційно регулюють темп роботи. На того, хто працює набагато швидше інших, його група справляє тиск — його називають «вискочкою», дражнять, висміюють або, навіть, бойкотують.

Велике значення первинних груп для сучасної людини показали також дослідження поведінки людей у ситуаціях ураганів, затоплень, потужних промислових вибухів. Дослідники виявили, що у таких екстремальних ситуаціях більшість людей намагається приєднатися до своєї сім’ї. А люди, що належать до якої-небудь первинної групи. (наприклад, внаслідок недавньої міграції), після стихійного лиха дуже довго зазнають глибо кого відчаю та безвихіддя.

Політичне керівництво тоталітарних суспільств використовувало і використовує впливовість первинних груп для здійснення соціального контролю та управління народом. На сьогодні особливо розгалуженою китайська система «бзяо-теу», що організовується не тільки на всіх підприємствах, установах, військових підрозділах, але й за місцем проживання. Групи «бзяо-теу» і зараз проводять регулярні збори «взаємної

критики». На цих зборах кожен член групи зобов’язаний критикувати свої недоліки та вислуховувати критику з боку інших членів групи. Таким чином первинна група здійснює величезний і тривалий тиск на кожного її члена. Правляча група використовує такі первинні групи, щоб організовувати так звану «загальнонародну» підтримку офіційної державної політики. (Роль яку відігравали первинні групи в системі радянського тоталітаризму ще не досліджено.)

Дослідження американських та японських соціологів показують, що велику роль первинні групи мають у японських концернах — вони забезпечують формування та відтворення корпоративної моралі та корпоративних цінностей.

Розмір групи

Розмір групи має важливе значення тому що він впливає на характер взаємодії. у ній. Чім менша група — тим більше можливостей у кожного з її членів краще зрозуміти інших та ближче з ними зійтися.

Двочленні групи — діади (dyads) — забезпечують здійснення багатьох з найбільш інтенсивних і впливових відносин, таких, як відносини між матір’ю і дитиною, між чоловіком і дружиною. Взагалі більшість випадків людського спілкування, як показують данні досліджень — це спілкування віч-на-віч. Соціолог Джон Джеймс (John James) у 1951 році разом із своїми студентами дослідили 7, 45 випадків неформального спілкування: між перехожими, гравцями на стадіонах, відпочиваючими на пляжах, покупцями у магазинах, а також, 458 випадків спілкування у різноманітних ситуаціях на роботі. Виявилося, що 71 відсоток випадків, — як у позаробочих, так і у робочих ситуаціях — взаємодіяли тільки двоє; у 1 відсотку — троє; у 6 відсотках. — четверо; і тільки у відсотках взаємодіяли п’ятеро та більш осіб.

У діадах впливовішу роль ніж у більших групах — відіграють емоції та почуття (Hare, 1976). Між учасниками діади існує дуже тісний взаємозв’язок: якщо один з них розчаровувається — взаємовідносини руйнуються, і існування групи, як такої, припиняється. Крім того, відносини у діадах частіше є більш емоційно напруженними і меньш явно агресивними, ніж інші види взаємин (Bales and Borgatta; 1955; O`Dell, 1968).

Приєднання до групи третього учасника — утворення тріади — докорінно змінює соціальну ситуацію. А саме — стають можливими коаліції — об’єднання двох проти третього (Hare, 1976). За таких умов одна особа може набути роль «третього зайвого» або «аутсайдера». Однак, за інших обставин, третій може набути роль «посередника» і виконувати функцію між двома іншими.

Одне з питань, що привертає увагу соціологів, це: яким має бути оптимальний розмір групи? Наприклад, якщо потрібно призначити комісію, щоб отримати рекомендації з якихось питань, — скільки осіб вона має включати в ідеалі?

Дослідити, проведені з малими групами дають підстави вважати, що найкращій розмір — п’ять осіб (Yare, 1976). За такої кількості осіб в групі повне взаємне блокування малоймовірне — тут непарне число членів.

Далі, через те що група може розколюватися на більшість з трьох осіб і меншість з двох, існування меншості не означає обов’язково ізоляції однієї особи — як це відбувається у тріадах. До того ж розмір такої групи достатній для того, щоб її члени могли досить легко зміню вати свої ролі, і щоб кожен з них міг уникнути незручної позиції без необхідності вирішувати таку проблему офіційним шляхом. Нарешті, розмір групи з п’ять осіб достатній для того, щоб люди могли вільно висловлювати свої почуття і навіть суперечити один одному, але водночас вони достатньо невеликі для того, щоб їх члени могли виявити повагу для почуттів і потреб один одного.

Лідерство

Ви знаєте, що не існує футбольних команд без капітанів, армій без офіцерів, корпорацій без керівного персоналу, університетів без ректорів, оркестрів без диригентів, або банд без главарів. Без загального керівництва людям звичайно важко координувати свою діяльність. Внаслідок цього, деякі члени груп мають в них більший вплив, ніж інші. Таких членів груп соціологи називають лідерами. Невеликі групи можуть існувати без лідерів, але у великих групах відсутність лідера спричиняє хаос.

У невеликих групах, як показали дослідження Бейлса (197) та Філдера (1981) здебільшого буває два типи лідерів. Один тип лідера — це «спеціаліст по задачах» (task specіalіst). Лідер цього типу спрямований перш за все на оцінювання проблем, що постають перед групою, та на організацію їх розв’язання. Інший тип лідера — це, так би мовити, «спеціаліст по стосунках» (socіal-emotіonal specіalіst). Лідер цього типу спрямований перш за все на вирішення міжособових. проблем в групі, на розрядження напруги в групі та на сприяння солідарності її членів.

Перший тип лідерства спрямований на досягнення групових цілей називають інструментальним (іnstrumental). Другий тип, орієнтований на підтримування злагоди та єдності в групі, називають експресивним (expressіve). У деяких. випадках одна й та ж людина виконує обидві ці ролі. Але частіше кожну з цих ролей виконує окрема особа. І жодна з цих ролей не є безумовно вважливішою за іншу. Яка саме з них важливіша — це залежить від ситуації.

Лідери також відрізняються тим, як саме. вони впливають на групу. Цей аспект лідерства вперше був висвітлений у класичних експериментах Курта Левіна та його групи ще у 3-их роках (Lewіn, Lіppіtt, and Whіte, 1939). У ціх дослідженнях дорослі лідери, працюючи з групами 11-річних хлопців свідомо притримувались одного з трьох стилів лідерства: авторитарного, демократичного та потурального.

При авторитарному стилі лідер визначав політику групи, давав детальні вказівки всім її членам так, щоб вони знали, що. мусять робити, призначав партнерів по роботі, суб’єктивно схвалював та критикував їх дії, і за власним розсудом усував від участі у груповій діяльності.

При демократичному стилі керівництва лідер дозволяв хлопчикам брати участь у прийнятті рішень, окреслював лише загальні цілі, пропонував на вибір різні способи дії, дозволяв членам групи працювати з тими, з ким вони бажають, оцінював хлопчиків об’єктивно і приймав участь у діяльності групи.

При потуральному стилі керівництва лідер займав пасивну позицію невтручання, надавав матеріали, пропозиції і допомогу тільки. тоді, коли їх просили, і унікав коментувати будь-яким чином роботу хлопчиків.

Якщо характеризувати ці стилі лідерства узагальнено, то слід відмітити наступне.

При авторитарному лідерстві:

• лідер утримує владу і несе відповідальність,
• лідер дає членам групи вичерпні вказівки,
• спілкування у групі йде головним чином «згори вниз».

Перевага авторитарного стилю в тому, що при такому лідерстві група діє швидко, організовано та прогнозовано, але при цьому придушується особиста ініціатива.

При демократичному лідерстві:

• лідер поділяє досить багато влади з групою, проводячи політику групового обговорення та прийняття рішень;
• члени групи через участь у прийнятті рішень поділяють як завдання, так і відповідальність;
• активне спілкування у групі іде як згори вниз, так і навпаки.

Перевага демократичного стилю в тому, що при такому лідерстві особиста відповідальність за справи групи є вищою; недолік його в тому, що групова діяльність забирає надто багато часу та іноді група не приходить до однієї думки.

При потуральному лідерстві:

• лідер дозволяє членам групи робити що завгодно: він фактично зрікається влади у групі,
• члени групи самі роблять те, що вважають за потрібне,
• спілкування йде в основному «у горизонтальній площині»: між рівними членами групи.

Перевага потурального лідерства в тому, воно дозволяє висококваліфікованим і компетентним членам працювати без стороннього втручання в їх роботу. Недолік його в тому, що група часто безцільно живе за течією подій, бо їй бракує керування.

Дослідники виявили, що авторитарне лідерство спричиняє високий рівень фрустрації і ворожих почуттів до лідера. Продуктивність залишається високою тільки у присутності. лідера та відразу ж повзе вниз у його відсутності. При демократичному лідерстві члени групи почуваються щасливішими, дружнішими, піклуються про групу, виявляють більше самостійності (особливо у відсутності лідера), і мають низький рівень міжособової агресивності. Потуральне лідерство веде до низької продуктивності групи та до високого рівня міжособової агресивності.

Коментуючи ці висновки, американські соціологи зауважують, що дослідження проводились з американською молоддю, призвичаєною саме до демократичного способу дій. І американські соціологи вважають, що за інших обставин, в іншому культурному середовищі перевага могла бути на боці авторитарного лідерства.

Той факт, що авторитарні лідери часто зустрічаються у країнах, які розвиваються, примушує деяких соціологів припускати, що за стресових умов люди надають перевагу директивному стилю лідерства. (Bass, 196). Хоча це можна пояснити і тим, що за таких обставин авторитарному лідеру легше захопити та утримати владу. Практичний досвід також свідчить, що демократичне лідерство не завжди стимулює краще виконання роботи або вищий рівень продуктивності. Деяким людям (як показують дані досліджень) більш подобається, щоб їм казали що треба робити, ніж брати участь у прийнятті рішень.

Соціальне ледарство (socіal loafіng).

Звичайно вважається, що три особи спільно можуть тягнути канат втричі сильніше, ніж одна особа, і що вісім можуть тягнути у вісім разів сильніше. Але дослідження показали інше. Якщо канат тягне одна особа і її зусилля, у середньому, дорівнює 59 кілограмів, то група з трьох таких осіб тягне канат у середньому із зусиллям 16 кілограмів, тобто у, 7 разів більше, ніж одна особа. А група із восьми осіб тягне канат із зусиллям близько 48 кілограмів, — тобто тільки у 4, рази більше, ніж одна особа.

Було запропоновано кілька пояснень такого явища. Раніше це пояснювали недосконалістю координації зусиль членів групи. Але ця гіпотеза була спростована на початку 7-х років в експериментах Інгхема. Він вимірював зусилля, які прикладали сліпі люди, що тягли канат самі, але були переконані, що тягнуть разом з іншими. Виявилось, що за таких обставин люди теж послаблювали свої зусилля. Таким чином, був зроблений висновок, що коли люди працюють у групі, вони зменшують свої зусилля. І це явище отримало назву соціального ледарства.

Існують декілька гіпотез, які пояснюють це явище. За одною гіпотезою, люди звичайно відчувають, що вони не досягають справедливого поділу зусиль і тому послаблюють свої індивідуальні зусилля. За іншою гіпотезою, люди звичайно сподіваються, що у гурті можна непомітно уникнути частини роботи, і тому послаблюють індивідуальні зусилля. Крім того, коли люди працюють в групі, вони часто очікують, що інші члени групи теж ледарюють (це показали дослідження Джексона і Харкінса на початку 8-х років).

Американські соціологи прийшли до висновку, що у східних обставинах працювали радянські селяни у колгоспах, тому що на своїх присадибних ділянках вони працювали набагато ефективніше. Такі ділянки складали менш ніж 1 відсоток сільськогосподарської землі колишнього Радянського Союзу, в той же час на них вирощувалося близько 7 відсотків валової сільськогосподарської продукції.

Але зі сказаного не треба робити висновок, що груповій роботі треба покласти край. Групи необхідні тому що вони можуть зробити багато такого, що поодинці зробити взагалі неможливо. І коли люди виконують складні. завдання, робота часто іде краще, коли кожен працює разом з іншими людьми. Це також показали емпіричні дослідження (Джексон І Віл’ямс, 1985). І коли соціальна солідарність висока, а групова мета сприймається як захоплююча, — люди дійсно можуть подвоювати свої зусилля. працюючи у групі. Такі приклади дають деякі спортивні команди, І такі приклади дають ізраїльські колективні господарства (своєрідні колгоспи). На жаль не було ще відповідних досліджень у нас.

Соціальне явище, дещо схоже із соціальним ледарством — це ситуація, у якій члени групи зустрічаються з протиріччям між задоволенням своїх особистих інтересів і сприянням добробуту групи. Цей феномен отримало назву соціально ї дилеми.

Яскравий приклад соціальної дилеми наводив Гарет Хардін. Він досліджував ситуацію, у якій деяка кількість пастухів користувалася спільним пасовиськом. Кожен з пастухів міг вважати, що якщо він додасть ще одну корову до стада, він одержить від цього додатковий прибуток. Але якщо кожний пастух зробить таким чином, пасовище буде винищено і всі пастухи матимуть збитки.

Подібна ситуація виникає при використанні будь-яких обмежених ресурсів — чистого повітря, води, електрики, газу і такого іншого. Кожна особа окремо може вважати, що її особиста вигода полягає у використанні більшої кількості ресурсів та у забруднені середовища на більшу суму, ніж це коштує для неї особисто, якщо витрати на очищення середовища розкладаються на усе населення равномірно.

Соціальні дилеми зустрічаються у двох основних формах:

• дилема спільного користування, коли людина має вирішувати, брати чи не брати зі спільних ресурсів;
• та дилема спільного нагромадження, коли людина має вирішувати додавати чи не додавати свого до спільних ресурсів.

Перша дилема отримала також назву «дилема раціона» (сommons dіlemma), другу називають «дилемою громадського добра» (publіc goods dіlemma). Остання дилема часто виникає у ситуаціях, коли спільне благополуччя групи можуть забезпечити кілька її членів. Підхід у такий ситуації з позиції «Нехай це робить хтось інший отримав назву «free-rіder mechanіsm», що можна перекласти українською як «механізм дурняка» (дарівщини), або як «механізм «зайця» (безбілетника).

Проблема полягає в тому, що залишаючись насамоті зі своними особистими інтересами, люди часто спонукаються тим, щоб скористуватися внесками інших у добробут громади в цілому.

Ситуація дармового користування плодами чужих зусиль виникає не тільки через бажання поживитися за чужий кошт. Воно виникло також тоді, коли людина побоюється що хтось інший «на дурняка» скористується плодами її зусиль. Це явище отримало назву «ефекту сисуна» (sucker effect). Люди звичайно не схильні грати роль «сисуна», але вони зменшують свій внесок у спільну групову справу, коли вважають, що хтось таку роль грає.

Групове мислення

Ще одне групове явище, яке ми маємо розглянути — це групове мислення (Groupthіnk). Цим терміном соціальний психолог Ірвінг Дженіс (Іrvіng Janіs) запропонував позначати той процес прийняття рішень, що відбувається у таких міцно згуртованих групах, у яких їх члени настільки сконцентровані на зміцнені групового консенсусу, що придушують критичне мислення.

Це явище Ірвінг Дженіс ілюстрував прикладом прийняття рішення адміністрацією Кеннеді про вторгнення на Кубу у Затоці Свіней (Bay of Pіgs) у 1961 році. Пізніше, аналізуючи негативні наслідки цієї акції (посилення влади Кастро, консолідування відносин між Гаваною Москвою, розміщення на Кубі радянських ядерних ракет та інше), Джон Кеннеді запитував: «Як ми могли бути такими дурними?». Тому, що не тільки президент та його радники недооцінили армії Кастро, але вони виявилися навіть не спроможними розшукати у багатьох інстанціях відповідну інформацію, яка реально була у США (Афганістан, 1979).

В умовах групового мислення члени групи поділяють ілюзію невразливості своєї логіки, що веде до надупевненості і готовності ризикувати без достатніх підстав. Співучасники групового мислення беззастережно вірять у внутрішню правоту своєї справи — у випадку з адміністрацією Кеннеді — у необхідність скинути силою режим Кастро.

У ситуації групового мислення члени групи вимагають згоди, і застосовують тиск на тих, хто висловлює якийсь сумнів щодо запропонованого напрямку дій. Вони відвертають розходження у думках і практикують самоцензуру (self-censorshіp). Пізніше з’ясувалося, що Державний секретар (Dean Rusk) і міністр оборони (Robert McNamara) зовсім по-різному розуміли план вторгнення, хоча брали участь у тих самих засіданнях.

Проаналізувавши 19 головних міжнародних криз за 35 років після другої світової війни Ірвінг Дженіс прийшов до висновку, що у 37 відсотках ситуацій. адміністрація США демонструвала у значній мірі прояви групового мислення.

Групове мислення зустрічається також у інших галузях соціального життя — особливо у корпораціях та інших великих організаціях.

Груповий конформізм

Дослідження групового мислення засвідчили наявність у групах потужнього соціального тиску, що породжує конформізм (conformіty), (conformіty дослівно — «відповідність» ). Хоча цей тиск якісно впливає на поведінку людей, вони часто навіть не підозрюють про це.

У дослідженнях Музафера Шеріфа 3-х років вплив групи на особисте сприйняття був показаний на прикладі оптичної ілюзії. Суть цих досліджень така. Коли люди дивляться на маленьку нерухому пляму світла у темній кімнаті, вони сприймають її як таку, що рухається хаотично у різних напрямках. При цьому, уявлення різних людей про те, наскільки далеко пляма відхиляється, — різні. Шеріф протестував різних людей поодинці і зафіксував їх уявлення. Потім він зібрав в одну групу тих людей, чиї бачення найбільше відрізнялися один від одного.

Він попросив їх знову подивитися на світлову пляму і голосно розповісти, що вони бачать. За таких умов сприйняття людей наближалося до групового усередненого. Пізніше, знову на самоті, вони вже не поверталися до свого попереднього бачення і продовжували притримуватися стандарту групи. Цікаво, що більшість з них стверджували, що прийшли до такого висновку самостійно, і група не мала на них ніякого впливу.

З іншого боку явище конформізму досліджував Соломон Аш (Solomon Asch). Він пропонував студентам, що брали участь у експериментах, визначати лінії однакової довжини на двох зображеннях. Він просив членів групи з дев’яти осіб говорити вголос, які лінії вони вважають однаковими. Однак, всі члени експериментальної групи — крім одного — були помічниками Аша, і свідомо давали домовлену невірну відповідь. І хоча вірна відповідь була очевидною, майже третина відповідей піддослідних повторювала ту невірну відповідь, яку давала більшість групи. У цих випадках піддослідні всупереч тому, що бачили, погоджувалися з твердженнями більшості членів групи. Таке погодження і отримало назву конформізму, а відповідна схильність індивіда — назву конформності.

Пізніше інтерв’ю з піддослідними показали, що тільки деякі з них сприймали вибір більшості як правильний. Більшість не вважали цей вибір правильним, але не хотіли відрізнятися. Такі експерименти наочно довели здатність групи викликати конформну поведінку.

25.11.2010

КАКВО ПРЕДСТАВЛЯВА РЕФЕРЕНТНИТЕ ГРУПИ В МАРКЕТИНГА И ЗАЩО Е ВАЖНО — БИЗНЕС

Следвайте Twitter Малко решения се вземат във вакуум. Където живеем, където работим, автомобилите, които караме, и пастата за зъби, която използваме често, са резултат от това, което чуваме и с кого

Съдържание:

Следвайте Twitter

Малко решения се вземат във вакуум. Където живеем, където работим, автомобилите, които караме, и пастата за зъби, която използваме често, са резултат от това, което чуваме и с кого говорим. Може да не е научно извлечено, но анекдотичната информация силно влияе върху нашия избор.

Очевидно е, че бизнесът ще предлага на пазара стоки и услуги въз основа на чертите на тези, с които споделяме живота си. Те могат да бъдат колеги, съученици или съседи. По същия начин те биха могли да бъдат приятели от фитнеса, членове на асоциации или предпочитани знаменитости. Ако можем да се идентифицираме с тях, те могат да бъдат отчетени като референтна група.

Определяне на референтни групи

Професорът по маркетинг Ларс Пернер от Университета в Южна Калифорния твърди, че три фактора определят идентификацията с референтна група. Има някои хора например, на които може да се възхищаваме или да се стремим да бъдем като тях.

Те включват филмови звезди, елитни спортисти и публични авторитети. Може да не ги познаваме, но все пак ги следваме. Други са по-близо до нашите собствени орбити, като хора, с които се свързваме поради общото: възрастови групи, религиозни вярвания и политически пристрастия.

И накрая, референтните групи се определят въз основа на разединяване. Много юноши например активно се стремят да се идентифицират освен родителските си връзки. По същия начин негласуващите се въздържат от гражданско участие, защото се чувстват отчуждени от преобладаващата политическа система. Аспирацията, асоциирането и разединяването допринасят за потребителския профил.

Целта им

Референтните групи помагат на хората да се ориентират във финансови решения, взаимоотношения, отглеждане на деца, отдих и много други аспекти на живота. Налягането от страна на връстниците със сигурност може да бъде отрицателно, но може да бъде и положително.

Референтните групи също помагат на бизнеса, рекламодателите и социолозите да определят по-добре модели на поведение при продажба на продукти или занаятчийски политики. Пример: компания, която продава тютюн за дъвчене, е по-вероятно да пусне реклама в ловно списание, отколкото в градско периодично издание за нощен живот, тъй като клиентите и перспективите му са обикновено мъже на средна възраст.

Видове групи

Референтните групи могат да бъдат категоризирани по много начини. Ключово разграничение е между официалните и неформалните референтни групи, като първата се състои от клубове, организации и религиозни стипендии, докато втората често се състои от приятели или колеги. В някои случаи референтна група може да бъде това, което се нарича лидер на мнения, като рок звезда или известен политик, който привлича преданоотдадени.

Групите също могат да бъдат разделени на първичен и вторичен статус, в зависимост от това колко влияние те оказват върху дадено лице. Други парадигми включват информационни, нормативни и идентификационни референтни групи. Информационните групи се основават на получените знания; нормативен, за удовлетворени очаквания, например когато служителите на компанията се съобразяват с дрескод; и идентификация, върху желанието да принадлежат.

Принадлежността към референтна група може да бъде по избор, по необходимост или просто по рождение. Хората са социални животни и вероятно винаги ще бъдат групирани и категоризирани. Тези групи могат да ръководят членовете в планирането на техните курсове в живота. В същото време те могат да помогнат на другите да разберат и предскажат бъдещо поведение.

ГРУПА РЕФЕРЕНТНА

ГРУПА РЕФЕРЕНТНА — мала соціальна група, яка реферує (пропускає крізь себе) цінності суспільства і за нормами якої живе і діє (або хоче жити і діяти) індивід. Термін Г. р . застосував амер. психолог Г. Хайман у 1942 р. для відображення феномену розриву між реальною соціальною належністю індивіда та його ціннісною орієнтованістю на інші соціальні групи. Явище Г. р. виникає лише у суспільствах, які допускають високий рівень соціальної мобільності, а також певний рівень моральної автономії індивіда.

Референтними можуть бути реальні або уявні групи, групи людей, які існують тут і тепер і які існували в минулому. Індивід може належати до них або намагатися стати їх членом. Г. р. визначає норми, цінності і зразки поведінки людини. Порівнюючи свій спосіб життя з вимогами Г. р., індивід намагається внести до способу життя корективи відповідно до ідеальних зразків. Ефективність виховного впливу сім’ї, навч. чи трудового колективу залежить від міри їхньої референтності, тобто відповідності індивідуальних орієнтацій груповим нормам і цінностям. Якщо батьки, педагоги або наставники не є для особи, яку виховують, Г. р., то завжди знайдеться яка-небудь інша група (реальна чи уявна), стихійний вплив якої безумовно виявиться. Для людини з несталими цінностями, однобічними потребами, бідним духовним світом референтними можуть стати групи з негативною соціальною спрямованістю. Це один з каналів, за яким у житті суспільства відтворюються різні форми девіантної поведінки. Якщо у суспільстві зростає частота вибору референтних груп, діяльність яких порушує норми моралі (напр., злочинні групи), це свідчить про його кризовий стан.

Референтність може мати прояв на рівні як мікрогрупи, так і великих соціальних груп, класів, соціально — демогр. та етнічних груп. Ситуація, коли етнічна референтна група не збігається з реальною етнічною приналежністю індивіда, є соціально-психол. передумовою його етнічної асиміляції.

Референтними для індивіда можуть бути одразу кілька соціальних груп.

ПопередняЗмістНаступна

Відвідайте наш новий сайт — Матеріали для Нової української школи — планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Реферат Референтна група та її місце в сучасному житті людини

Реферат на тему:

Реферат на тему:

“Референтна група та її місце

в сучасному житті людини”

РЕФЕРЕНТНА група – це соціальна група, на яку індивід орієнтує своє поведінку. Термін введений в оборот амер. соціопсихологом Г.Хайменом. У якості референтної риси можуть виступати різні соціальні спільності — від родини до класу. Як правило, референтна група стає для індивіда група, до якої він належить зараз, належав у минулому чи хотів би належати в майбутньому. Вибираючи собі референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, престиж, дохід та ін.

Усі референтні групи поділяються на два типи:

“компаративна” референтна група , тобто група, що представляє собою стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе й ін. Поняття компаративної “референтної групи” лягло в основу концепції “відносної депривації”, висунутої амер. соціопсихологом С. Стауффером;

“нормативна” референтна група відіграє регулятивну роль стосовно поводження індивіда. Теорія “нормативної” референтної групи одержала розвиток у роботах А. Стросса і Т. Шибутани, що визначають Р. м. як будь-який колектив, реальний чи уявлюваний, оцінюваний чи високо низько, з до-рим індивід співвідносить своє поводження і майбутнє. Таке розуміння Р. м. має чимало загального з поняттям “узагальнений інший”, що знайшло широке застосування в роботах амер. соціопсихолога Дж. Міда. Відповідно до його теорії, прагнучи знайти внутр. єдність, інтегрувати в єдине ціле своє мозаїчне “я”, людина співвідносить себе з опред. соціальною групою. Дж. Мід представив розвиток індивіда як процес, що складається з трьох фаз:

“проста ігрова фаза”, коли індивід засвоює роль одного іншого;

(2) “складна ігрова” фаза, у до-рій індивід асимілює ролі й установки декількох інших; (3) фаза “узагальнений інший”, що настає тоді, коли індивід ідентифікує себе з усією спільністю

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи.

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:

— первинні та вторинні;

— формальні і неформальні;

— групи членства і референтні групи.

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником – психологом Ч. Кулі, котрий спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім’я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулі запропонував конкретний признак, який дозволив би визначити значну характеристику первинних груп неопосередкованість контактів. Вторинними групами у даній класифікації є ті, ще відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”, наприклад засоби зв’язку.

Друге з історично запропонованих поділів малих груп – це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом – дослідником Е. Мейо при проведенні ним знаменитих хотторнських експериментів.

Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і т. ін. В складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й “неформальні групи” які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі і т. ін. Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту та ін.

Третя класифікація – групи членства і референтні групи. Вона була вперше введена в 1942 році американським дослідником Г. Хайменом, якому належать відкриття самого феномена “референтної групи”.

В експериментах Хаймена було показано, що частина членів деяких малих груп (в даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті зовсім не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вони приймають, Хаймен назвав референтними групами.

Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства була відмічена в працях М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов’язане з “системою звіту”, котру індивід використовує для порівняння свого статусу з статусом других. В подальшому Г. Келі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєї поведінки з нею, або для нормативної оцінки його.

Поділ на групи членства і референтні групи відкриває досить цікаву перспективу для прикладних досліджень – в області вивчення протиправної поведінки. При спробах пояснення протиправної поведінки, наприклад, підлітків, поняття референтної групи грає велику роль: важливо вияснити питання, чому людина, включена в такі групи членства як шкільний клас, починає несподівано орієнтуватись не на ті норми, котрі прийняті в її групі, а на норми зовсім других груп, в котрі він спочатку зовсім не “включений” (якихось сумнівних елементів “з вулиці”). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію

---

Безкоштовна бібліотека підручників

Навіть високоорганізована (за результатами діяльності) група зовсім не обов´язково стає колективом. В цьому разі доцільно розглянути таке поняття як «колективоутворення». Цей процес переходу групи до більш високого рівня розвитку, обов´язково супроводжується низкою соціально-психологічних феноменів:

• підвищенням згуртованості та єдності колективу;

• формуванням колективістських форм поведінки та стосунків;

• ототожненням себе як члена колективу;

• орієнтацією на визнані колективом досягнення, норми поведінки та спілкування.

Найбільш цікавою ілюстрацією процесу колективоутворення є так звані групи «соціально-перцептивного тренінга ділового спілкування». Ці навчальні форми спираються на особливі колективоутворюючі ефекти, що викликають активізуючий вплив групи на її членів з метою розвитку в них колектвістських якостей. В цьому разі, взаємодія, що відбувається в тренінговій групі, призводить до активізації одним суб´єктом спілкування іншого, пробуджуючи його зустрічну активність. Члени тренінгової групи працюючи в екстремальних за рівнем нервового навантаження умовах, змушені вчитись розглядати свою позицію неупереджено, безвідносно того, що в захисті власної точки зору у звичайної «тобто нетренованої людини» спочатку спрацьовують емоції, а вже потім — логіка. Тобто, при оцінці власної позиції на першій стадії тренінгу завжди діють механізми «психологічного захисту», які дозволяють усвідомити лише те, що не суперечить самооцінці. Кажучи інакше, механізм психологічного захисту — це своєрідний фільтр, що не пропускає у свідомість індивіда ті оцінки, які розходяться із його «Я-концепцією» («Я-концепція» — це відносно стійка система уявлення індивіда про себе, на базі якої він формує свої стосунки із оточуючим його світом; це певний кут зору, під яким індивід оцінює власні вчинки). Тож, під час проведення тренінгу, його учасники звикають в оцінці особисто-значущих ситуацій використовувати так звану «метапозицію». Слухачі тренуються оцінювати власні вчинки с позиції сторонньої, неупередженої людини. «Знімаючи» емоційно-афективний компонент самооцінки, член малої Т-групи починає розглядати свої дії такими як вони є, а не такими, як хотілося їх бачити. Отже, без непрямого впливу неформального лідера групи її членам дуже важко визначитись в тому, які саме норми поведінки, а пізніше і традиції, мають бути притаманні їх групі.

Позитивні традиції формуються в групі в разі, якщо неформальний лідер чітко, хоча, можливо, неусвідомлено виконує свої функції. Які ж це функції?

Перша й можливо найголовніша — визначення головної мети, що стоїть перед групою та шляхи їх досягнення. Засвоєння та використання цієї функції — головна відмінність неформального лідера від того, хто безпідставно претендує на його статус. Досить часто серед претендентів виступають так звані «генератори ідей» — індивіди, які дають цікаві, а можливо й блискучі пропозиції чим саме має займатися неформальна група. Але їх головна проблема полягає в тому, що вони ніколи не пропонують конкретні шляхи реалізації своїх задумів. Тому, досить часто, лише у власній «Я -концепції» такі індивіди оцінюються як лідери, оскільки група їх такими не вважає.

Друга функція неформального лідера, яка багато в чому визначає характер його стосунків із членами групи — точна оцінка членів колективу та їх можливостей. Справжній лідер добре розуміється на людях і підбирає членам групи посильні для них доручення. Якщо це можливо, то ці доручення значною мірою можуть відповідати уподобанням та інтересам виконавців. Звичайно, це є ідеальний варіант. Значно поширенішою є ситуація, коли члени групи претендують на виконання престижних, але необтяжливих обов´язків, ухиляючись від чорнової роботи. Можливий і інший варіант: претензії членів групи із завищеною, нереалістичною самооцінкою. Оскільки вони ставляться до себе некритично, то щиро переконані у власному праві на престижні види діяльності. При невиконанні доручення завжди підшукуються зовнішні причини невдачі й ніколи не визнається власна відповідальність. Таким чином, неформальний лідер має чітко знати межі можливостей членів групи й розподіляти роботу у відповідності з їх реальними здібностями.

Третя функція неформального лідера полягає в створенні психологічної безпеки для членів групи. Це означає, що неформальний лідер ніколи, чи майже ніколи, прямо не критикує невдалі дії членів групи. Тобто в його оцінці домінує тенденція: «Непогано, але ж ти міг зробити це краще. Для цього всього-навсьго тобі треба зробити: перше…, друге…, третє… .Ти ж і сам все це добре знаєш і вмієш. От і роби на своєму звичайному рівні.» Таким чином, критика не ображає почуття власної гідності виконавця й до того ж, в нього формується думка, що дійсно і він сам знав як треба вірно зробити, просто ще не встиг довести справу до кінця. Тому виконавець не боїться помилитися, оскільки розраховує на підтримку лідера. Якщо ж ця функція у неформального лідера не розвинута, то він може самоутверджуватись за рахунок критики дій членів групи, відшукуючи недоліки та упущення в їх роботі. В термінах психології маніпулювання така роль називається «Суддя-оцінник», коли на підлеглих постійно тиснуть загрозою низької оцінки виконаної ними роботи. При тому, що члени групи піддаються тискові маніпулятора й намагаються зайвий раз не псувати з ним стосунки, на ефективності роботи групи це відображається негативно. Це обумовлено прагненням членів колективу застрахуватися від критики в разі можливої невдачі і не ризикувати.

Четверта функція неформального лідера — активізація діяльності всіх членів групи. В цьому разі, неформальний лідер прагне допомогти самоствердитись членам своєї групи. Завдяки підтримці лідера члени колективу реалізуються як особистості в спільній діяльності. Він допомагає кожному «розкритися», посилити ті риси особистості, які до цього моменту перебували в неявному стані. Цілком можливо, що саме завдяки високому рівню вимог з боку лідера, які були «занурені» в атмосферу доброзичливості та активності, індивід досягає таких результатів в діяльності, які перетворюють його вже в зовсім іншу особистість, оскільки відчуття успіху стимулює людину на подальшу самореалізацію в цій діяльності.

Для того, щоб особистість неформального лідера була цікавою для членів групи, він має виступати носієм тих морально-етичних норм, на які вони зорієнтовані. Таким чином, на перший план виходить таке психологічне поняття як референтність. Це поняття ввів в науку американський психолог Г. Хаймен, який стверджував, що судження людей про себе багато в чому залежать від того, з якою групою вони себе співвідносять. Звідси, референтність розуміється як особлива якість особистості, що визначається мірою її значущості для іншої людини чи групи людей. Хоча референтність як ознака людини чи групи завжди існує лише в чиїйсь уяві (оскільки людина — носій референтності може й не бути такою для сторонніх для неї осіб), в ній зафіксована міра значущості даної людини чи групи в очах тієї чи іншої особи.

Специфіка референтності полягає в тому, що спрямованість індивіда на значущий для нього об´єкт реалізується з урахуванням того, як на це зреагують авторитетні для нього члени малої групи. Приклад: якщо пропозицію прогуляти лекцію висуває студент, який має середній статус в групі, то він завжди намагається врахувати позицію референтної особи чи навіть референтної групи.

Референтна група — реальна або умовна група, з якою група співвідносить свої дії як з еталоном і на норми, цінності та оцінки якої вона орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Як правило, референтна група виконує дві функції:

• нормативну;

• порівняльну.

Нормативна функція проявляється як джерело норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій індивіда. Ця функція відповідає на питання: «Що і як треба робити, щоб референтна група оцінила ваші вчинки позитивно». Порівняльна ж функція виступає в ролі еталона за допомогою якого людина може оцінити себе та інших. Кажучи інакше, ця функція референтної групи відповідає на питання: «Як ви виглядаєте у порівнянні з членами референтної групи». Отже людина звикає оцінювати власну поведінку з точки зору того, наскільки це буде сприйнято авторитетною для неї групою. Референтні групи можна поділити на «позитивні» та «негативні». До «позитивних» референтних груп відносяться ті групи членом яких людина хотіла б бути. До «негативних» груп належать ті з них, з якими людина прагне уникнути будь якої схожості. Наприклад: коли батьки погрожують підліткові, що коли він виросте, то стане схожим на якогось бомжа з вулиці. Інколи в ролі членів референтної групи виступають представники умовної референтної групи (герої улюблених книжок, кінофільмів, ведучи популярних телепрограм, дискжокеї FM-радіо). Під час будь-якого контакту треба врахувати можливість того, що референтні для одного індивіда групи мають протилежне значення для іншого. Типовий приклад -так званий «конфлікт поколінь». В цьому разі, батьки посилаються на точку зору референтної (для себе) групи, не враховують нереферентності цієї групи для своїх дітей. Що цікаво, що ці ж діти, виступаючи руйнаторами батьківського стилю життя, через дванадцять-п´ятнадцять років, вже в ролі батьків прагнутимуть нав´язати своїм дітям нереферентні для них цінності.

Це характерне протиріччя обумовлене наявністю в будь якій малій групі (а не тільки в системі «батьки-діти») взаємодії двох тенденцій групової активності: інтеграції та диференціації. В цьому разі, інтеграція — це тенденція, що спрямована на зміцнення психологічної єдності членів групи, стабілізацію та впорядкування міжособистісних стосунків. Ця тенденція є головною умовою збереження єдності групи у відповідності з певними нормами поведінки для тих, хто в неї входить. Тоді як друга тенденція, що носить назву диференціації, проявляється в певній спеціалізації та виділенні пріоритетних ділових та емоційних стосунків в малій групі. Члени малої групи неусвідомлено присвоюють певні рейтинги своїм колегам. З ким з них вони будуть спілкуватися частіше і з яких питань, а з ким — лише вимушено. В цьому разі людина звертає увагу на функціональні ролі та психологічний статус своїх партнерів по спілкуванню. Диференціація є стимулом для розвитку групи, але в той же час, занадто посилившись, може призвести до порушення дружних стосунків, що були притаманні членам неформальної групи. Не будемо забувати, що неформальні групи об´єднуються за умов взаємного тяжіння індивідів один до одного. Коли ж дружні стосунки погіршуються, група має багато шансів припинити своє існування. Співіснування цих протилежних тенденцій обумовлює нерівномірність процесу розвитку групи, що передбачає можливість «сходження» групи на більш високий рівень розвитку і, в той же час, містить в собі можливість деградації групи.

КАКО СОЦИОЛОШКЕ РЕФЕРЕНТНЕ ГРУПЕ ОБЛИКУЈУ НАШЕ МИСЛИ И ПОНАШАЊЕ — НАУКЕ

Референтна група је колекција људи коју користимо као стандард поређења за себе, без обзира да ли смо део те групе. Ослањамо се на референтне групе да бисмо разумели друштвене норме, које затим облик

Садржина:

Референтна група је колекција људи коју користимо као стандард поређења за себе, без обзира да ли смо део те групе. Ослањамо се на референтне групе да бисмо разумели друштвене норме, које затим обликују наше вредности, идеје, понашање и изглед. То значи да их користимо и за процену релативне вредности, пожељности или примерености ових ствари.

Како се односимо према нормама и прихватамо их

Концепт референтне групе један је од најосновнијих у социологији. Социолози верују да наш однос према групама и према друштву у целини обликује наше индивидуалне мисли и понашање. Однос према референтним групама је пресудан за начин на који социјалне групе и друштво врше социјалну силу на нас као појединце. Гледајући на референтне групе — било да су оне расе, класе, пола, сексуалности, религије, регије, етничке припадности, старости или локализоване групе дефинисане суседством или школом, између осталог — видимо норме и доминантне вредности и одлучујемо да било да их прихватимо и репродукујемо у нашим мислима, понашању и интеракцији са другима; или их одбацујемо и оповргавамо размишљајући и делујући на начине који се од њих одвајају.

Прихватање норми референтне групе и њихово изражавање је начин на који постижемо важне везе са другима које воде ка друштвеном прихватању — поступање, па тако и начин на који се „уклапамо“ и постижемо осећај припадности. Супротно томе, они од нас који или не могу или одлуче да не прихвате и не изразе норме референтних група које се од нас очекују, могу се сматрати изопћеницима, криминалцима или, у другим случајевима, револуционарима или трендсетерима.

Посебне врсте норми референтне групе

Изражавање норми и понашања референтних група кроз потрошњу један је од најлакше видљивих примера овог феномена. При одабиру одеће коју ћемо купити и носити, на пример, обично се позивамо на оне око нас, попут пријатеља или групе вршњака, колеге или на стилистичке референтне групе, попут „преппи“, „хипстер“ или „ратцхет“, између осталог . Процењујемо шта је нормално и шта се очекује обраћајући пажњу на нашу референтну групу, а затим репродукујемо те норме у сопственом избору и изгледу потрошача. На тај начин колектив утиче на наше вредности (онога што је кул, лепо или прикладно) и наше понашање (шта купујемо и како се облачимо).

Родне норме су још један јасан пример како референтне групе обликују наше мисли и понашање. Од малих ногу дечаци и девојчице добијају експлицитне и имплицитне поруке од оних око себе и од медија који диктирају норме понашања и изгледа. Како одрастамо, референтне групе обликују наше неге на основу пола (бријање и друге праксе уклањања длака, фризура итд.), Начин на који комуницирамо са другима на основу њиховог пола, како се физички носимо и како преносимо тело , и које улоге настањујемо у личним односима са другима (како бити „добра“ супруга или муж, или син или ћерка, на пример).

Без обзира да ли смо тога свесни или не, тражимо више референтних група које свакодневно обликују наше мисли и понашање.

6.1E: Референс-группы — социальные науки LibreTexts

1. Последнее обновление

2. Сохранить как PDF

1. Ключевые моменты
2. Ключевые слова

Цели обучения

• Объясните назначение референтной группы

Теория социального сравнения основана на убеждении, что в людях есть стремление получить точные самооценки.Люди оценивают свое собственное мнение и определяют себя, сравнивая себя с другими. Одним из важных понятий в этой теории является референтная группа. Контрольная группа относится к группе, с которой сравнивают человека или другую группу. Социологи называют любую группу, которую люди используют в качестве стандарта для оценки себя и своего поведения, референтной группой.

Контрольные группы используются для оценки и определения характера данного человека или других групп, характеристик и социологических атрибутов.Это группа, к которой человек относится или стремится связать себя психологически. Референтные группы становятся для человека системой отсчета и источником для упорядочивания его или ее опыта, восприятия, познания и представлений о себе. Это важно для определения личности, взглядов и социальных связей человека. Эти группы становятся основой для сравнения или противопоставления, а также для оценки внешнего вида и характеристик.

Роберт К. Мертон выдвинул гипотезу, что люди сравнивают себя с референтными группами людей, которые занимают ту социальную роль, к которой стремится индивид.Референтные группы выступают в качестве системы отсчета, к которой люди всегда обращаются для оценки своих достижений, выполнения своей роли, стремлений и амбиций. Контрольная группа может быть как из группы членства, так и из группы, не входящей в группу.

Рисунок \ (\ PageIndex {1} \): Контрольная группа : Контрольные группы предоставляют ориентиры и контраст, необходимые для сравнения и оценки групповых и личных характеристик. Они становятся для человека системой отсчета и источником для упорядочивания его или ее переживаний, восприятий, познания и представлений о себе.

Примером референтной группы является группа людей с определенным уровнем достатка. Например, человек в США с годовым доходом в 80 000 долларов США может считать себя богатым, если сравнивать себя с теми, кто находится в средней группе доходов, которые зарабатывают примерно 32 000 долларов в год. Если, однако, тот же человек считает, что соответствующая референтная группа — это те, кто входит в 0,1% лучших домохозяйств в США, зарабатывающих 1,6 миллиона долларов или более, тогда доход этого человека в размере 80 000 долларов заставит его или ее казаться довольно бедным.

Ключевые моменты

• Теория социального сравнения утверждает, что люди используют сравнения с другими, чтобы получить точную самооценку и научиться определять себя. Референтная группа — это понятие, относящееся к группе, с которой сравнивается отдельный человек или другая группа.
• Референтные группы обеспечивают ориентиры и контраст, необходимые для сравнения и оценки групповых и личных характеристик.
• Роберт К. Мертон выдвинул гипотезу, что люди сравнивают себя с референтными группами людей, которые занимают ту социальную роль, к которой стремится индивид.

Ключевые термины

• самоидентичность : многомерная конструкция, которая относится к восприятию человеком «себя» по отношению к любому количеству характеристик, таких как академические и неакадемические, гендерные роли и сексуальность, расовая идентичность и многие другие.
• социальная роль : это набор взаимосвязанных моделей поведения, прав и обязанностей, концептуализированных акторами в социальной ситуации.
• контрольная группа : это понятие, относящееся к группе, с которой сравнивается отдельный человек или другая группа.

Значение, типы и значение референс-групп

Референтные группы

: значение, типы и важность!

Значение:

Социологи используют термин «референтная группа» для таких групп, которые люди используют в качестве стандарта для оценки себя и своего поведения. Это группы, к которым мы психологически отождествляем себя, к которым мы можем принадлежать, а можем и не принадлежать, но мы можем стремиться к принадлежности. Люди на самом деле не обязательно должны быть членами группы, к которой они относятся.Мустафа Шериф (1953) определил референтные группы как «те группы, к которым индивид относит себя как часть или к которым он стремится относиться психологически».

Это определение ясно указывает на важность определения групп, с которыми идентифицирует индивид, независимо от того, принадлежит ли он к ним или нет. Это группы, ценности, стандарты и убеждения которых направляют человека при выполнении своих действий и оценке себя.

Нередко ориентироваться одновременно на более чем одну референтную группу.Члены семьи, учителя, соседи и сослуживцы формируют различные аспекты нашей самооценки. Кроме того, некоторые привязанности к референтной группе меняются в течение жизненного цикла. Мы меняем референтные группы, когда принимаем разные статусы в течение жизни. Референтная группа может быть реальной группой, коллективом или совокупностью, человеком или персонификацией абстракции.

Термин «референтная группа» был введен Гербертом Хайманом в «Архиве психологии» (1942) для обозначения группы, по отношению к которой человек оценивает свою ситуацию или поведение.Хайман проводил различие между группой участников, к которой на самом деле принадлежат люди, и контрольной группой, которая используется в качестве основы для сравнения и оценки.

Контрольная группа может быть или не быть группой членства. Позже Роберт Мертон и Элис Китт (1950) усовершенствовали эту концепцию и представили ее функциональную формулировку. Их работа была стимулирована Сэмюэлем Стоуффером. Американский солдат (1949), в котором была развита концепция относительной депривации.

Мертон и Китт отмечают, что чувство депривации было меньше связано с реальной степенью трудностей, которые они пережили, чем с уровнем жизни группы, с которой они себя сравнивали.Таким образом, относительная депривация — это частный случай поведения сравнительной группы сравнения. Позднее Мертон выделил референтные группы и группы взаимодействия (в «Социальной теории и социальной структуре», 1957).

Создатель этой концепции Хайман в своем исследовании социального класса обнаружил, что люди, считающие свой статус, не могут быть предсказаны исключительно на основе таких факторов, как доход или уровень образования. В определенной степени самооценка статуса индивидом зависела от группы, используемой в качестве основы для суждения.Во многих случаях люди моделируют свое поведение по группам, к которым они не принадлежат.

Довольно часто человек разрывается между требованиями группы членства, к которой он принадлежит, но с которой он не отождествляется, и мотивационным диктатом референтной группы, членом которой он не является. Социальные психологи назвали эту позицию маргинальностью.

Знакомый пример — это директор частного колледжа, который официально является членом управленческой группы, но идентифицирует себя с учителями в колледже.Это классическая дилемма маргинального человека (принципала), который стремится присоединиться к референтной группе, к которой он исключен, и при этом его отвергает группа, к которой он уже принадлежит.

Типы :

Социологи выделили два типа референтных групп, как описано ниже:

(i) Положительные контрольные группы :

Это те, кто нас принимает. Таким образом, если мы хотим быть киноактером, мы можем внимательно наблюдать и имитировать поведение киноактеров.Это группы, сообщества или люди, которые дают человеку руководство к действию, четко устанавливая нормы и отстаивая ценности.

(ii) Отрицательные контрольные группы :

Эти группы, с которыми мы не хотим отождествляться, также служат источниками самооценки. Например, человек может стараться не походить на членов определенной религиозной группы или цирковой группы. Группа, отвергнутая собственной группой эго или противостоящая ей, является «врагом» или отрицательной группой.

Важность и функции :

Концепция референтной группы важна для понимания социализации, конформности и того, как люди воспринимают и оценивают себя, особенно по отношению к себе.

Референтные группы выполняют три основные функции:

(1) Они выполняют нормативную функцию, устанавливая и обеспечивая соблюдение стандартов поведения и убеждений.

Т. Ньюкомб (1953) пишет:

«Важная особенность референтной группы состоит в том, что ее нормы предоставляют системы отсчета, которые фактически влияют на отношение и поведение человека.”

(2) Они также выполняют функцию сравнения, служа эталоном, по которому люди могут измерять себя и других.

(3) Они служат не только источниками текущей оценки, но также источниками стремления и достижения цели (как средство упреждающей социализации). Человек, решивший стать профессором или юристом, начинает идентифицировать себя с этой группой и становится социализированным, чтобы иметь определенные цели и ожидания.

Референтные группы | Психология вики

Референтная группа — это социологическое понятие, относящееся к группе, с которой в социальном отношении сравнивается другая группа.Контрольные группы используются для оценки и определения характера данного человека или других групп, характеристик и социологических атрибутов. Контрольные группы обеспечивают ориентиры и контраст, необходимые для сравнения и оценки групповых и личных характеристик. ^[1]

“

«[Референтные группы — это] группы, к которым люди обращаются при оценке своих [собственных] качеств, обстоятельств, взглядов, ценностей и поведения.»- Уильям Томпсон и Джозеф Хики, Общество в фокусе, 2005. [1]

”

Референтные группы выступают в качестве системы отсчета, к которой люди всегда обращаются для оценки своих достижений, своей ролевой деятельности, стремлений и амбиций. Контрольная группа может быть как из группы членства, так и группы, не являющейся членом. Примером использования контрольной группы может быть определение достатка. Человек в США с годовым доходом 80 000 долларов США может считаться богатым по сравнению с людьми из среднего слоя доходов, которые зарабатывают примерно 32 000 долларов в год, для сравнения используется ^[2] . ^[2] Если, однако, контрольной группой, использованной для определения достатка этого конкретного человека, должны были быть 0,1% лучших домохозяйств в США, то те, которые зарабатывали 1,6 миллиона долларов или более, использовались в качестве контрольной группы, доход индивида составлял 80 000 долларов. заставит его или ее казаться довольно бедным. ^{[3] [4]}

1. ↑ ^{1,0 1,1} Томпсон, Уильям; Джозеф Хики (2005). Общество в фокусе , Бостон, Массачусетс: Пирсон. 0-205-41365-Х.
2. ↑ ^{2,0 ​​ 2,1} Бюро переписи населения США, распределение личного дохода, возраст 25+, 2006 г. URL-адрес доступен 28 декабря 2006 г.
3. ↑ Эренрайх, Барбара (1989). Страх падения, Внутренняя жизнь среднего класса , Нью-Йорк, Нью-Йорк: Харпер Коллинз. 0-06-0973331.
4. ↑ Цитата New York Times, домохозяйства с доходом более 1,6 миллиона. URL-адрес, доступ осуществлен 28 декабря 2006 г.

Референтная группа

| Энциклопедия.com

История концепции

Уточнение концепций

Выбор референтных групп

Восприятие групповых норм и положения

Процедуры измерения

БИБЛИОГРАФИЯ

Социологи, социальные психологи и культурные антропологи всегда действовали на основе фундаментальных принципов что отношения и поведение человека формируются группой, в которую он входит, и что самооценка и соответствующие чувства и поведение вытекают из местоположения человека в определенной группе внутри социальной иерархии.Доказательств в поддержку таких принципов действительно предостаточно; но иногда вера в принципы становится шаткой перед лицом противоречивых примеров: представители высшего класса с радикальными идеологиями и революционными взглядами, те, кто чувствует себя обделенным, несмотря на относительно выгодное положение, продукты ортодоксальной среды, которые в конечном итоге оказываются нонконформистами. Обыкновенный язык богат терминами, описывающими таких людей, которые не демонстрируют печать своей группы: католик-отступник, благородные бедняки, тори-рабочий.

Благодаря концепции reference group, наша уверенность в фундаментальных принципах была восстановлена, а теория и исследования групповых влияний были усилены. В процессе самооценки из многих возможных групп, доступных в качестве основы для социального сравнения, индивиды делают свой собственный конкретный выбор, отражая, таким образом, истинную сложность своего социального положения, но не обязательно произвольное социальное положение, которое, возможно, присвоил ученый. их.При формировании своего отношения мужчины могут ориентироваться на группы, отличные от своей собственной. Если группы, к которым люди относят себя, их референтные группы, определены эмпирически, знания и прогнозы отношения, самооценки и поведения будут улучшены; можно защитить заветные принципы групповых влияний; и понимание сложных процессов, с помощью которых люди соотносят себя с группами, может быть обогащено. На это надеются теория референтных групп и исследования.

Тот факт, что мужчины могут формировать свое отношение, ссылаясь на группы, отличные от их собственной, и могут формировать свои самооценки путем выбора необычных точек социального сравнения, является, пожалуй, наиболее отличительным вкладом теории референтных групп. Конечно, аномальные модели поведения можно понять, не прибегая к этой концепции. Некоторые члены группы могут отклоняться от модального паттерна поведения просто из-за своего одновременного членства в других группах. Некоторые люди в определенном статусе могут иметь несовместимое представление о себе, потому что они также занимают другие статусы, и «набор статусов», а не дискретный статус, управляет процессом.Но даже здесь концепция референтной группы вносит особый вклад в то, что в противном случае оставалось бы проблематичным: какое из множественного членства и множества статусов больше всего влияет на человека и какие веса лучше всего представляют их соответствующий вклад?

Термин «референтная группа» впервые был использован Хайманом, который разработал эту концепцию и исследовал некоторые ее свойства в «Психологии статуса» (1942). Стремясь понять способы, которыми люди ранжируют себя с точки зрения выбора социальной структуры для сравнения, он сначала исследовал путем интервью референтные группы и референтных лиц, которых нанимали испытуемые, а также некоторые из динамики, лежащие в основе такого выбора, а затем использовал экспериментальные манипуляции для определения влияния отдельных референтных групп на самооценку.Примерно в то же время Ньюкомб (1943), пытаясь понять процессы изменения отношения или отсутствия изменений среди людей, систематически исследовал (путем интервью и повторного тестирования) различные способы, которыми студенты Беннингтон-колледжа относили себя к колледжу. сообщество — другими словами, выберите это сообщество в качестве справочной группы. Эти первые систематические исследования социальных психологов побудили некоторых других, особенно Хартли и Шерифа, продолжить исследования референтных групп.Шериф подчеркивал референтные группы в своем обзоре социальной психологии (см. Sherif 1948), который включал резюме Ньюкомба его исследования Беннингтона, перефразированное в терминах явной концепции референтной группы .

Эта концепция прояснила для Ньюкомба различные парадоксальные открытия. Точно так же Стоуфер и его соратники в своем исследовании Американский солдат (1949, том 1) пришли к концепции относительной депривации , — близкий родственник концепции сравнительной референтной группы, поскольку они столкнулись с очевидными противоречиями между чувство удовлетворения или лишения и объективная ситуация среди групп солдат.Затем они применили интерпретирующий принцип, согласно которому чувство депривации солдата не зависело от какого-либо абсолютного уровня, а относилось к воспринимаемому уровню в группах, с которыми он себя сравнивал. Однако эти идеи и концепции не имели особого значения, пока Мертон и Китт (1950) не синтезировали и не представили их в систематической форме.

Конечно, в прошлом можно было найти предшественников идей, неявных в теории референтных групп. Идея Уильяма Грэма Самнера о группах «внутри» и «вне группы» — далекая связь; С.Обсуждение Х. Кули избирательной аффинности к группам за пределами непосредственного окружения человека является еще более ранним и более близким родственником (см. Merton & Kitt 1950, стр. 101-102; Merton 1957, стр. 358-359). Представление Кули о воображаемом разговоре с «собеседником» предвосхищает концепцию референтного индивида и вдохновило недавнее исследование, которое применяет концепции референтных групп к массовой коммуникации (Bauer 1958). Замечание Кули о том, что «люди сильно различаются по яркости своей образной общительности» (1902, с.95 в издании 1964 г.) наводит на мысль о более поздних выводах об индивидуальных различиях в использовании нескольких контрольных групп. В 1890 году Уильям Джеймс в своем описании «социального я» предположил, что наше потенциальное социальное я развивается и внутренне усиливается мыслями об удаленных группах и индивидуумах, которые действуют как нормативные ориентиры.

С 1950 года эта концепция фигурирует в таком количестве работ, что более поздняя история не поддается краткому обзору. Концепция появляется в Австралии и Израиле; в исследованиях фермеров, ученых, алкоголиков и газетчиков; он был применен к проблемам психических заболеваний, формальной организации, маркетинга и связей с общественностью, массовой коммуникации, аккультурации, политического поведения, поведения потребителей и преступности среди несовершеннолетних, а также для формирования общественного мнения.Этот отрывочный образец передает дикий рост, но следует также отметить, что, несмотря на общее цветение, некоторые ветви не зацвели. Взяв за основу формулировку Мертона о том, что «… теория референтных групп направлена ​​на систематизацию детерминант и последствий тех процессов оценки и самооценки, в которых индивид принимает ценности или стандарты других людей и групп в качестве… системы отсчета». (Merton & Kitt 1950, стр. 50-51), недостатки и достижения станут очевидными.

Проведенное Келли (1952) различие между сравнительными и нормативными контрольными группами является основным; он соответствует двум функциям референтных групп: стандартов сравнения для самооценки и источника норм, взглядов и ценностей индивида. Эти две функции референтных групп можно рассматривать как отдельные, но равные по важности для изучения, имеющие только общее свойство, заключающееся в том, что выбор индивидом точки отсчета является ключом к пониманию как процесса самооценки, так и формирования отношения. .Однако эти два типа не всегда могут быть различимы эмпирически; действительно, одна группа может выполнять обе функции. В структуре норм в группе может содержаться директива о том, что не следует сравнивать себя со своими лучшими, смотреть свысока на своих подчиненных или даже осознавать их существование. Действительно, в интервью Хаймана (1942) некоторые испытуемые утверждали, что они вообще не использовали какую-либо сравнительную референтную группу из-за идеологической неприязни, а сравнительные группы, которые использовали другие испытуемые, явно определялись их политическими взглядами.Учитывая возможную взаимозависимость этих двух типов процессов, тем более странно, что, хотя изучение нормативной референтной группы культивировалось, исследование сравнительной референтной группы игнорировалось. Пути, по которым пошли Хайман, Хартли, Стоуфферы и Мертон, теперь превратились только в небольшие дороги, по которым иногда ходят исследователи (см. Patchen 1961; Runciman 1961; Form & Geschwender 1962).

Не менее фундаментальное различие между эталонными людьми и эталонными группами игнорировалось, несмотря на акцент на эталонных индивидах как на точки социального сравнения в ранних работах и ​​связь различия с такими престижными концепциями, как «образец для подражания» и текущее исследование личного влияния и лидерства со стороны общественного мнения (см. Merton 1957, pp.302-304; Хайман 1960). Заключенное в скобки замечание Ньюкома (1952, стр. 420) о том, что «люди приобретают одобренное отношение в той мере, в какой членская группа (особенно в том виде, в каком ее символизируют лидеры …) служит положительной точкой отсчета», настоятельно предполагает роль эталонный индивид как носитель норм эталонной группы, но, похоже, последующие исследователи пренебрегли им.

При изучении нормативных референтных групп различие Ньюкома между положительными и отрицательными типами напоминает нам, что индивидуумы могут формировать свое отношение, противоположное нормам группы, к которой они относятся отрицательно.Концепция негативных референтных групп помогает нам понять не только аффективный тон и содержание отношения человека, но также такие формальных черт, как согласованность и организация его отношений. Ясно, что в общественной жизни есть некоторые случаи, когда противодействие нормам определенной группы — например, Республиканской партии — должно быть брошено в объятия своей противоположности, Демократической партии. Но есть много других случаев, когда социальные отношения между группами не строятся в терминах полярных противоположностей.Таким образом, отношение к своим родителям или сообществу как к негативной референтной группе не может дать человеку никаких других указаний, кроме как выбирать среди норм бесчисленного множества доступных групп. Лица, формирующие совокупность установок в таких условиях, вполне могут продемонстрировать последствия в виде расплывчатости установок, отсутствия кристаллизации, непоследовательности и т. Д .; Однако эту гипотезу еще предстоит проверить.

Концепция референтной силы, , используемая Френчем и Равеном (1959), предлагает многие основы процессов нормативной референтной группы.Сила референтной группы, не являющейся членом группы, по сути, заключается в том, что индивид, благодаря своей чистой идентификации с группой, охотно, принимает то, что он воспринимает как ее нормы. Напротив, группы членства часто обладают властью, даже если человек не принимает их в качестве контрольных групп, чтобы добиться соответствия в поведении с помощью грубых средств или вознаграждений, а также вызвать отношение с помощью длительных доз социализации. Конечно, когда нет связи идентификации, их влияние может быть ослаблено, и концепция референтной группы напоминает нам, что психологическое оснащение индивида может обеспечить некоторый уход от виктимизации со стороны членской группы.Конечно, когда референтная власть соединяется с реальной властью, комбинация непобедима. Из этих различий вытекают гипотезы о том, что отношение , которого придерживается , отражает референтную группу, тогда как отношение , выраженное , отражает группу членства (см. Smith et al. 1956).

Концепция Мертона об упреждающей социализации важна для этого обсуждения (см. Merton & Kitt 1950, стр. 87-88). Индивиды могут взять в качестве контрольной группы группу, не являющуюся членом, к которой они стремятся принадлежать, и начать социализировать себя с тем, что они считают ее нормами, прежде чем они когда-либо подвергнутся ее влиянию.Сила некоторых референтных групп, таким образом, заключается в том, что они в конечном итоге будут группами членства — по крайней мере, таково убеждение претендента — и, следовательно, могут потребовать некоторого соответствия в качестве платы за допуск или более комфортного перехода в их ряды. Eulau (1962) выдвинул, а затем дважды проверил остроумную гипотезу: что упреждающая социализация может быть эффективным средством для изучения установок, , но не поведения, , поскольку у претендента будет мало реальной возможности практиковать требуемые навыки и быть научили правильному исполнению роли.

Основой теории референтных групп является тот факт, что люди часто имеют множественных референтных групп. Конечно, есть люди, которые имеют ограниченную способность использовать многие референтные группы — им не хватает богатой «творческой общительности». Другие, однако, при оценке многих аспектов личности используют различные контрольные группы, каждая из которых специализируется в качестве точки сравнения для одного конкретного измерения (Hyman 1942; Stouffer et al. 1949; Turner 1955). При формировании общего созвездия отношений можно задействовать несколько референтных групп, каждая из которых обладает ограниченной юрисдикцией в определенной сфере отношений.Исследования нормативных референтных групп выявили различия в легитимности, которую люди придают группам, провозглашающим нормы в различных сферах (Мичиган… 1960). Есть также случаи, когда несколько референтных групп одновременно вторгаются в одну и ту же сферу сравнения или в одну и ту же сферу отношения, а затем они могут либо усилить тот же результат, либо вызвать противоречивые последствия для человека (см. Stouffer et al.1949; Merton & Kitt 1950; Form & Geschwender 1962; Patchen 1961; Rosen 1955).

На протяжении жизни любого человека будет множество референтных групп, специализирующихся не столько по сферам, сколько по сегментам жизни, к которым они были привязаны. Некоторые старые референтные группы, которые давно ушли, могут остаться в памяти. С другой стороны, недавние группы могут быть выброшены из головы из-за рьяного принятия еще более новой референтной группы. Отношения нескольких референтных групп внутри последовательности предполагают множество интересных проблем, связанных с процессами социальной мобильности (см. Merton & Kitt 1950, стр.84-95). Обсуждения социальной мобильности часто предполагают, что прошлые и будущие референтные группы конфликтуют, поскольку человек, по-видимому, желает разорвать свои связи со старой, низшей группой. Литвак, однако, представил интересную переформулировку, используя концепцию ориентира «ступеньки» (1960). В ситуации, характеризующейся упорядоченным изменением, «когда интеграция в одну группу считается предпосылкой для интеграции во вторую группу … человек может рассматривать как свою текущую группу членства, так и свою будущую группу членства в качестве контрольных групп. , не подвергая опасности его интеграцию в его нынешнюю группу и не препятствуя присоединению к другой будущей группе » (там же., с. 72-73). Каждая группа ценится человеком как ступенька, которая поможет ему в его продвижении.

Рассмотренные концепции никоим образом не исчерпывают литературу, но являются базовыми для любого разъяснения в данной области. В эссе Мертона (1957) описываются многие другие концептуальные уточнения и расширенная сеть связей с другими разделами теории (см. Также Shibutani 1955; Turner 1956; Hyman 1960).

Концепция референтной группы всегда подразумевала, что нельзя делать произвольные предположения о группах, к которым индивид относит себя.Принимая во внимание множество групп и вариативность среди людей и ситуаций, мы должны тогда, как это выразился симпозиум (Foundation… 1956, стр. 1), «определить, какие типы групп могут быть отнесены к каким типам индивидов в какие обстоятельства в процессе принятия каких решений. . .»-снова и снова? Всегда будет требоваться большой объем эмпиризма, и разработка простых инструментов для измерения референтных групп человека имеет большое значение.Но, к счастью, исследования уже установили определенные закономерности в выборе, который делают люди, и некоторые основные факторы, управляющие отбором.

Теоретические основы выбора референтных групп и референтных лиц часто основываются на простых предположениях о мотивации. Например, человек выбирает нормативную референтную группу, чтобы в фантазиях или, в конечном счете, на самом деле, он мог чувствовать себя частью более предпочтительной группы. Или, столкнувшись с быстрыми социальными изменениями, индивид цепляется за референтную группу; закрепленный таким образом, у него есть готовая перспектива, позволяющая упорядочить мучительную сложность окружающей среды (см. Shibutani 1955; Eisenstadt 1954).Для социальных сравнений он выбирает группу, чтобы повысить его самооценку или защитить свое эго. Безусловно, в поиске референтных групп такие фундаментальные стремления играют важную роль.

Принцип удовольствия работает, но также действует принцип реальности: рассмотрим, например, вывод Стоуффера о том, что более обеспеченных солдат чувствовали себя обделенными, потому что они решили сравнивать себя с другими, которые были еще лучше (Stouf -fer et al. 1949). Кажется правдоподобным, что институциональные механизмы придавали определенным группам такое четкое определение и значимость, что внимание солдат было привлечено к ним в качестве точек сравнения.Возможно, когда реальность менее структурирована, у принципа удовольствия больше свободы при выборе референтных групп.

Принцип подобия

Тернер предположил, что в качестве точек сравнения будут взяты только те группы, которые соответствуют конкретному аспекту самооценки; когда статус группы настолько высок или настолько низок, что не имеет значения для отдельного человека, она не будет использоваться в качестве сравнительной контрольной группы. Принцип подобия, выведенный Фестингером (1954) в его теории процессов социального сравнения, — согласно которому индивид выбирает других людей, близких к его уровню способностей, — согласуется с «принципом релевантности» Тернера, как и гипотеза Мертона (основанная на выводах, сделанных в г.). The American Soldier) , что некоторое сходство в атрибутах статуса между индивидом и контрольной группой должно быть воспринято или воображено, чтобы сравнение вообще произошло (Merton & Kitt 1950, p.61).

Амба в Восточной Африке наглядно иллюстрируют этот принцип. Они работали на европейцев по гораздо более низкой цене, чем на работодателей из другого племени, и «очень охотно объясняют такое положение вещей. Они говорят, что европеец находится на гораздо более высоком социальном уровне, и поэтому о сравнениях не может быть и речи. Европейцы настолько богаты, что рост их благосостояния не влияет на… положение амбы по сравнению с европейцами (Winter 1955, стр. 40). Качественные доказательства в интервью Хаймана также предполагали действие принципа сходства, или того, что он называл «аффинитетом», при выборе референтных групп, но он также наблюдал случаи, когда по сравнению с по статусу делали референтную группу заметной.

Принцип релевантности или сходства по-прежнему оставляет много места для игры психологических факторов. Воспринимаемое сходство — вот что имеет значение, и есть много аспектов сходства, только некоторые из которых отмечаются человеком. А внутри диапазона сходства, в каком направлении тогда индивидуум повернется — к группам, которые выше или ниже его? Студенты колледжа Тернера, казалось, сравнивали себя с более высокими референтными группами, возможно, из-за своего нынешнего дискомфорта, потому что они были «ориентированы на будущее», желая превзойти такие группы в своей будущей жизни (Turner 1955).

Исследование промышленных рабочих Патчена предоставляет систематические данные о переменных, влияющих на выбор эталонного человека или эталонной группы для экономических сравнений, и фундаментально проясняет мотивационные допущения теории эталонных групп (1961, особенно глава 2). Мужчины часто выбирают референтные группы, которые увеличивают их , представляют чувство относительной депривации не только потому, что формальные институциональные механизмы привлекают внимание к таким группам, но также, как показывает Патчен, потому, что неформальное социальное влияние делает такие группы заметными.Мужчины могут выбирать группы, стоящие над ними, ценой нынешней неудовлетворенности, потому что они претендуют на будущее, когда их статус будет выше, а их относительная депривация уменьшится. Более того, сравнения снизу вверх не всегда воспринимаются эго как болезненные, и в этом заключается исключительный вклад Патчен. По его словам, сравнения по определенному измерению не производятся в «когнитивном вакууме». Низкий ранг — например, по заработной плате — может показаться оправданным в свете относительно высокого положения человека с низким рейтингом и референтной группы по другим характеристикам, т.е.ж., образование или возраст — таким образом уменьшаются основания для неудовлетворенности. Однако референтные группы, которые равны по релевантным признакам, но выше по параметрам оценки, вызывают большее чувство депривации. Таким образом, конкретизируется принцип подобия: если направление выбора направлено вверх, депривация, вероятно, будет сдерживаться путем выбора группы, несходство которой по другим признакам узаконивает нынешнее низшее положение человека, проводящего сравнение. Однако, если выбрать контрольные группы , аналогичные по этим атрибутам, направление сравнения вряд ли будет восходящим.

Нормативные референтные группы

Исследования по отбору нормативных референтных групп скудны. Утверждение о том, что индивиды идентифицируют себя с привилегированными группами и тем самым получают удовлетворение, должно быть квалифицировано с точки зрения социального контекста. Такие способы отбора могут быть характерны для обществ с высокими показателями восходящей мобильности (Merton & Kitt 1950, p. 91), или где восходящая мобильность является сильной ценностью или воспринимается, правильно или нет, как частая.Совершенно очевидно, что требуется сравнительное исследование.

Экспериментальное исследование демонстрирует, что ситуационные факторы могут усилить значимость группы членства и увеличить вероятность того, что ее будут использовать в качестве контрольной группы, чьи воспринимаемые нормы затем влияют на некоторую конкретную сферу. Чартерс и Ньюкомб (1952) представляют такие доказательства, но они отмечают, что значимая группа иногда функционирует как отрицательная контрольная группа . Последующие исследования ставят эти выводы под сомнение, и остается неизвестным, оказывают ли такие ситуативные влияния устойчивые эффекты на выбор нормативных референтных групп (Kelley 1955).

То, что нормативные референтные группы выбираются в духе идентификации, возможно, также требует уточнения. Это может быть верно для человека, ищущего источник норм, ценностей и взглядов. Но как насчет того, кто ищет систему убеждений и знаний? Затем он может выбрать свою референтную группу с точки зрения ее авторитета или компетентности и с полным пониманием того, что у него нет никаких идентификационных связей. Систематических исследований таких детерминант выбора не существует, поскольку влияние референтных групп на когнитивные процессы игнорируется в ущерб социологии знания.Перспективы будущих исследований проиллюстрированы Карлсоном (1952), который продемонстрировал различия в эффективности, с которой сельские южные негры боролись с сифилитическими инфекциями, в зависимости от их контрольных групп, а также в отчете о семинаре, проведенном Фондом исследований человеческого поведения. (1959), который показывает, что фермеры, которые переняли передовой опыт, выбрали определенные контрольные группы (см. Также Deutsch & Gerard 1955; Newcomb 1946).

Работа Рут Хартли представляет собой уникальную программу систематических исследований психологических факторов, влияющих на выбор группы членства в качестве нормативной контрольной группы (1956; 1957; 1960a; 1960b; 1960c).Используя большое сообщество колледжей, она измерила степень, в которой студенты приняли свое новое сообщество в качестве контрольной группы, и сопоставила такие индивидуальные различия с другими характеристиками. Выбор новой референтной группы зависит от наличия приемлемого личностного паттерна. Затем, вероятно, будет выбрана конкретная референтная группа, если она будет рассматриваться как удовлетворяющая личные потребности и если есть соответствие между личными ценностями и нормами человека и нормами и ценностями, которые он воспринимает как характерные для данной группы.Таким образом, некоторое очевидное влияние контрольных групп на ценности людей может быть ложным, поскольку их значения были более ранними по времени и определяли выбор контрольной группы.

Для того, чтобы человек руководствовался референтной группой, требуется некоторое восприятие или познание ее норм. Поскольку референтные группы часто могут быть отдаленными группами, не состоящими в членстве, восприятие истинных норм может быть туманным и неправильным и не подлежит никаким исправлениям со стороны группы. Но даже когда членские группы функционируют как контрольные группы, видимость групповых норм не всегда высока (Мертон 1957, стр.336-353) и варьируется в зависимости от положения в группе (Chowdhry & Newcomb 1952). Процессы сравнительных референтных групп также требуют некоторого восприятия или знания позиции других по параметрам, выбранным для сравнения.

Отклонение от объективной позиции группы, таким образом, может быть вызвано соответствием ложной норме, которую индивид принял за истинную норму референтной группы, а соответствие объективным нормам может быть извращенной судьбой «девианта». «Который думает, что пренебрегает нормами, хотя на самом деле он их неправильно понимает.Попытки понять мотивацию конформистов и девиантов должны проводить четкое различие между этими разновидностями и, следовательно, должны измерять нормы, приписываемые группам.

Условия окружающей среды и психологические процессы, которые помогают или затрудняют восприятие, сильно различаются в зависимости от характера контрольной группы. Организованные группы объявляют свои взгляды членам и посторонним; распространению способствуют средства массовой информации и из уст в уста. Однако самозваные коммуникаторы и процесс распространения могут также исказить нормы, которые в конечном итоге достигают индивидуума.Также необходимо учитывать более фундаментальные проблемы восприятия. Даже организованные группы не всегда заявляют обо всех своих взглядах: норма, возможно, еще не обнародована, или фундаментальная ценность может оставаться скрытой и приниматься как должное. По некоторым вопросам нормы могут быть смешаны, не распространяться по всей организации, быть чрезвычайно сложными по своему характеру или не отличаться от норм других групп. Есть даже случайные группы, фундаментальная ценность которых состоит в том, что индивид должен автономно регулировать свое поведение, тем самым создавая трудности для тех, кто ищет подсказки.Таково бремя воспринимающего, но ему на помощь приходит время; он неизменно привязан к некоторым референтным группам, и то, что сначала смутно воспринимается, в конце концов обретает ясность.

Не все референтные группы являются организованными организациями. Это могут быть нечеткие коллективы, разросшиеся социальные категории, группы из мертвого прошлого или группы, которые еще не родились. Такие группы являются живыми структурами только в сознании воспринимающего, и они не общаются и не взаимодействуют с поведением. Здесь аутичное восприятие норм дает относительно полную свободу действий.

Выбор референтных групп из ближайшего окружения или из групп членства, или выбор референтных индивидуумов , а не групп, может быть мотивирован потребностью индивида упростить свои задачи восприятия. Обзоры политического поведения предоставляют соответствующие доказательства выбора групп членства. Члены данной социальной категории лучше, чем не члены, осведомлены о том, что норма голосования характеризует группу; среди нечленов осведомленность о норме такой группы выше у тех, в среде которых много представителей этой группы (Campbell et al.1954; Хайман 1960). Дональд Кэмпбелл переформулировал концепцию «эффекта победителя» как влияние нормы голосования предполагаемой референтной группы и разработал эксперимент, чтобы проверить, эффективна ли норма референтной группы на местном, региональном или национальном уровне (1951). Но, увы, так и не было выполнено.

Популярность теории референтных групп создает опасность, по словам Шерифа, что эта концепция «становится волшебным термином для объяснения всего и вся, что касается групповых отношений» (1953, стр.204). На эту концепцию часто ссылаются и заявляют о влиянии конкретной референтной группы без использования доказательств. Магический призыв должен уступить место научному измерению, которое в совокупности приведет к знанию проблематики теории референтных групп.

В этой статье возможно только краткое изложение исследовательских процедур. Референтные группы человека измерялись с помощью таких простых и в то же время предсказательных вопросов, как вопросы субъективной классовой идентификации (Центры, 1949).Когда этот «вопрос о самоопределении» сочетается с вопросом об осведомленности в классе, прогнозирование отношения улучшается (Мичиган… 1960, глава 14). Другие простые вопросы о важности ряда групп для человека могут предсказать его отношение (см. Hyman 1960). Сила привязанности к одной из возможных нормативных референтных групп была измерена с помощью инструмента принудительного выбора, разработанного Меликяном и Диабом (1959). Сложный инструмент Рут Хартли для измерения принятия нормативной референтной группы имеет высокую надежность и был подтвержден (1956).Тип сравнительных референтных групп, которые обычно используют индивиды, изучается с помощью прямых вопросов (Patchen 1961), спонтанных групповых ссылок, которые люди делают в ходе опросов о личном удовлетворении (Stern & Keller 1953), а также с помощью приложений Куна « Кто я?» тест, который выявляет спонтанные определения себя и его включение в различные социальные категории (см. Mulford & Salisbury 1964).

Восприятие норм референтной группы измеряется тем, что субъект оценивает мнение различных других групп или индивидов или указывает на его незнание какой-либо нормы (New-comb 1943; Kaplan 1955).Центры (1953) изменили эту процедуру, представив испытуемым утверждения об убеждениях или нормах и попросив их приписать это убеждение какой-либо группе. Восприятие дифференцированных норм внутри сложной группы было исследовано в исследованиях политического поведения и в статье Рут Э. Хартли о «воспринимаемой сплоченности» референтной группы; Воспринимаемая ясность и воспринимаемая уникальность норм, а также легитимность индивида по отношению к референтной группе, реализующей норму в определенной сфере, были измерены с помощью простых наборов вопросов (резюме см. в Hyman 1960).Экспериментальные методы изучения влияния референтных групп на поведение коммуникатора были разработаны Циммерманом и Бауэром (1956) и Пулом и Шульманом (1959). Также были разработаны эксперименты для проверки эффектов манипулирования такими переменными, как значимость референтных групп (Charters & Newcomb 1952).

У нынешних исследователей нет оправдания пренебрежению существующими процедурами измерения. Но они также обязаны усовершенствовать эти методы. Как заметил Ньюком: «… концепция референтной группы почти уникальна среди инструментов, доступных социальному психологу…. Это переменная, тесно связанная с центральной проблемой социальной психологии: отношением себя к обществу. Таким образом, совместное развитие теории референтных групп и исследовательских процедур, которые могут сделать это возможным, кажется одной из величайших потребностей социальной психологии »(1951, p. 92).

Герберт Х. Хайман

[ Непосредственно связаны записи Отношения; Идентичность, психосоциальная; социальная психология; социализация; Статус, соц. Другой соответствующий материал можно найти в статье Caste, статье о концепции касты; Преступность, статья по исследованию преступности ; и в биографиях Кули; Джеймс; Стоуффер; Самнер.]

Бауэр, Раймонд А. 1958 Коммуникатор и аудитория. Журнал разрешения конфликтов 2: 67-77.

Bennis, W. G. et al. 1958 Референтные группы и лояльность в поликлинике. Administrative Science Quarterly 2: 481-500.

Кэмпбелл, Ангус; Гурин, Джеральд; и Миллер, Уоррен Э. 1954 Избиратель решает. Эванстон, 111 .: Роу, Петерсон.

Кэмпбелл, Дональд Т. 1951 г. О возможности экспериментов с эффектом «победителя». Международный журнал исследований мнения и отношения 5: 251-260.

Карлсон, Роберт О. 1952 Влияние общины и основной группы на реакцию южных негров на сифилис. Кандидат наук. диссертация, Columbia Univ.

Центры, Ричард (1949) 1961 Психология социальных классов: исследование классового сознания. Нью-Йорк: Рассел.

Центры, Ричард 1953 Социальный класс, род занятий и вмененные убеждения. Американский журнал социологии 58: 543-555.

Charters, W. W. Jr .; и Ньюкомб, Теодор М. 1952 г. Некоторые поведенческие эффекты экспериментально возросшей значимости группы членства. Страницы 415-420 в Обществе психологического исследования социальных проблем, чтений по социальной психологии. Ред. Ред. Под редакцией Гая Э. Свенсона, Теодора М. Ньюкомба и Юджина Л. Хартли. Нью-Йорк: Холт.

Чоудри, Камла; и Ньюкомб, Теодор М. 1952 г. Относительные способности лидеров и лиц, не являющихся лидерами, оценивать мнения своих групп. Журнал аномальной и социальной психологии 47: 51-57.

Кули, Чарльз Х. (1902) 1956 Человеческая природа и социальный порядок. Ред. Ред. У Чарльза Х. Кули, Две основные работы: Социальная организация и Человеческая природа и социальный порядок. Гленко, 111 .: Свободная пресса. → Каждый заголовок печатается с индивидуальной титульной страницей и нумерацией страниц. Отдельные издания в мягкой обложке были опубликованы Шоккеном в 1964 году.

Deutsch, Morton; и Джерард, Гарольд Б.1955 г. Исследование нормативных и информационных социальных влияний на индивидуальное суждение. Журнал аномальной и социальной психологии 51: 629-636.

Duesenberry, Джеймс С. 1949 Доходы, сбережения и теория поведения потребителей. Гарвардские экономические исследования, Vol. 87. Кембридж, Массачусетс: Harvard Univ. Нажмите.

Айзенштадт, Шмуэль Н. 1954 Исследования поведения референтных групп. I. Справочные нормы и социальная структура. Человеческие отношения 7: 191-216.

Eulau, Heinz 1962 Класс и партия в годы Эйзенхауэра: классовые роли и перспективы на выборах 1952 и 1956 годов. Нью-Йорк: Свободная пресса.

Фестингер, Леон 1954 Теория процессов социального сравнения. Человеческие отношения 7: 117-140.

Form, William H .; и Гешвендер, Джеймс А. Справочная социальная основа удовлетворенности работой, 1962 год: случай работников физического труда. Американский социологический обзор 27: 228-237.

Фонд исследований человеческого поведения 1956 Групповое влияние в маркетинге и связях с общественностью: Отчет о семинаре. Анн-Арбор, Мичиган: Фонд.

Фонд исследований человеческого поведения 1959 Принятие новых продуктов: процесс и влияние. Анн-Арбор, Мичиган: Фонд.

French, John R.P .; и Рэйвен, Бертрам 1959 г. Основы социальной власти. Страницы 150–167 в Дорвине Картрайте (редактор), Исследования в области социальной власти. Исследовательский центр групповой динамики, публикация № 6. Анн-Арбор: Univ. Мичигана, Институт социальных исследований.

Хартли, Юджин Л. 1951 Психологические проблемы множественного членства в группах.Страницы 371-387 в конференции по социальной психологии на перекрестке, Университет Оклахомы, 1950, Социальная психология на перекрестке. Под редакцией Джона Х. Рорера и Музафера Шерифа. Нью-Йорк: Харпер.

Хартли, Рут Э. 1956 Принятие новых референтных групп. Технический отчет № 3. Неопубликованная рукопись, Управление военно-морских исследований США.

Хартли, Рут Э. 1957 Личные характеристики и принятие вторичных групп в качестве контрольных групп. Журнал индивидуальной психологии 13: 45-55.

Хартли, Рут Э. 1960a Совместимость норм, предпочтение норм и принятие новых референтных групп. Журнал социальной психологии 52: 87-95.

Хартли, Рут Э. 1960b Личные потребности и принятие новой группы в качестве справочной группы. Журнал социальной психологии 51: 349-358.

Хартли, Рут Э. 1960c Отношения между воспринимаемыми ценностями и принятием новой контрольной группы. Журнал социальной психологии 51: 181-190.

Хаскелл, Мартин Р. 1960–1961 К теории контрольной группы преступности несовершеннолетних. Социальные проблемы 8: 220-230.

Хайман, Герберт Х. 1942 Психология статуса. Архив психологии № 269.

Хайман, Герберт Х. 1960 Размышления о референтных группах. Public Opinion Quarterly 24: 383-396.

Hyman, Herbert H .; и Зингер, Элеонора (редакторы) 1968 чтений по теории и исследованиям референс-групп. Нью-Йорк: Свободная пресса.

Джеймс, Уильям (1890) 1962 Принципы психологии. 2 тт. Нью-Йорк: Смит. → См. Особенно Том 1.

Каплан, Норман, 1955 Теория справочных групп и поведение при голосовании. Кандидат наук. диссертация, Columbia Univ.

Келли, Гарольд Х. 1952 Две функции эталонных групп. Страницы 410-414 в Обществе психологического исследования социальных проблем, чтений по социальной психологии. Ред. Ред. Под редакцией Гая Э. Свенсона, Теодора М. Ньюкомба и Юджина Л.Хартли. Нью-Йорк: Холт.

Келли, Гарольд Х. 1955 г. Важность членства и сопротивление изменению групповых установок. Человеческие отношения 8: 275-289.

Litwak, Eugene 1960 Теория референтной группы, бюрократическая карьера и сплоченность основной группы соседства. Социометрия 23: 72-84.

Меликян, Левон Х .; и Диаб, Лютфи Н. Групповая принадлежность студентов университетов арабского Ближнего Востока в 1959 году. Журнал социальной психологии 49: 145-159.

Мертон, Роберт К. 1957 г. Преемственность в теории референтных групп и социальной структуры. Страницы 281-386 в Роберте К. Мертоне, Социальная теория и социальная структура. 2-е изд., Изм. & enl. Гленко, Иллинойс: Свободная пресса.

Merton, Robert K .; и Китт, Элис С. 1950 Вклад в теорию поведения референтной группы. Страницы 40-105 Роберта К. Мертона и Пола Ф. Лазарсфельда (редакторы), Преемственность в социальных исследованиях: исследования в рамках и методике The American Soldier.Гленко, Иллинойс: Свободная пресса.

Мичиган, Университет, Исследовательский центр опроса 1960 Американский избиратель, Ангус Кэмпбелл и др. Нью-Йорк: Вили.

Mulford, Harold A .; и Солсбери, Уинфилд В. 1964 Самовосприятие среди населения в целом. Sociological Quarterly 5: 35-46.

Ньюкомб, Теодор М. (1943) 1957 Личность и социальные изменения: формирование отношения в студенческом сообществе. Нью-Йорк: Драйден.

Ньюкомб, Теодор М.1946 Влияние климата отношения на некоторые детерминанты информации. Журнал аномальной и социальной психологии 41: 291-302.

Ньюкомб, Теодор М. 1951 [Обзор книги] Преемственность в социальных исследованиях: исследования в рамках и методах исследования Американский солдат, под редакцией Роберта К. Мертона и Пола Ф. Лазарсфельда. Американский журнал социологии 57: 90-92.

Ньюкомб, Теодор М. 1952 Развитие отношения как функция референтных групп: исследование Беннингтона.Страницы 420-430 в Обществе психологического изучения социальных проблем, чтений по социальной психологии. 2-е изд. Под редакцией Гая Э. Свенсона, Теодора М. Ньюкомба и Юджина Л. Хартли. Нью-Йорк: Холт.

Патчен, Мартин 1961 Выбор сравнения заработной платы. Энглвуд Клиффс, Нью-Джерси: Прентис-Холл.

Пул, Итиэль Де Сола; и Шульман, Ирвин, 1959 г. Фантазии газетчиков, аудитория и редактирование новостей. Public Opinion Quarterly 23: 145-158.

Reichenbach, Hans 1951 Вероятностные методы в социальных науках.Страницы 121–128 в Даниэле Лернер и Гарольд Д. Лассуэлл (редакторы), Науки о политике: последние изменения в объеме и методах. Stanford Univ. Нажмите.

Rogers, Everett M .; и Бил, Джордж М. 1958 Влияние референтной группы на внедрение сельскохозяйственных технологий. Эймс: Государственный колледж Айовы, факультет экономики и социологии.

Розен, Бернард К. 1955 г. Конфликтующее членство в группе: исследование перекрестного давления между родителями и сверстниками. Американский социологический обзор 20: 155-161.

Рансимен, В. Г. Проблемы исследования относительной депривации, 1961 год. Archives europeennes de sociologie 2: 315-323.

Шериф, Музафер 1953 Концепция референтных групп в человеческих отношениях. Страницы 203-231 в конференции по социальной психологии, Университет Оклахомы, 1952, Групповые отношения на распутье. Под редакцией Музафера Шерифа и М. О. Уилсона. Нью-Йорк: Харпер.

Шериф, Музафер; и Шериф, Кэролайн В. (1948) 1956 Очерк социальной психологии. Ред. Ред. Нью-Йорк: Харпер. → Музафер Шериф был единственным автором первого издания.

Шибутани, Тамоцу Референтные группы 1955 как перспективы. Американский журнал социологии 60: 562-569.

Смит, М. Брюстер; Bruner, Jerome S .; и Уайт, Роберт В. 1956 Мнения и личность. Нью-Йорк: Вили.

Стерн, Эрик; и Келлер, Сюзанна, 1953 г. Спонтанные групповые ссылки во Франции. Public Opinion Quarterly 17: 208-217.

Стоуфер, Сэмюэл А.и другие. 1949 Американский солдат. Исследования по социальной психологии во Второй мировой войне, тт. 1 и 2. Princeton Univ. Нажмите. → Том 1: Поправка во время армейской жизни. Том 2: Бой и его последствия. См. Особенно Том 1.

Тафт, Рональд 1952 Поведение меньшинств и теория референтных групп: ответ Эмери и Кацу. Австралийский журнал психологии 4: 10-23.

Тернер, Ральф Х. Референтные группы людей, ориентированных на будущее, 1955 г. Социальные силы 34: 130-136.

Тернер, Ральф Х. 1956 г. Принятие роли, ролевая точка зрения и поведение референтной группы. Американский журнал социологии 61: 316-328.

Уинтер, Э. Х. 1955 Экономика Бвамбы: Развитие примитивной экономики с использованием энергоснабжения в Уганде. Восточноафриканский институт социальных исследований, Восточноафриканские исследования, № 5. Кампала (Уганда): Институт.

Циммерман, Клэр; и Бауэр, Раймонд А. 1956 Влияние аудитории на то, что запоминается. Public Opinion Quarterly 20: 238-248.

Референтные группы и права человека

• Николас П. Поллис
• Кэрол А. Поллис

Реферат

Полезность концепции референтной группы в социальной психологии и социологии была установлена ​​в 1940-х и 1950-х годах Герт и Миллс ( 1953), Хайман (1942), Келли (1952), Мертон (1957), Шериф и Шериф (1953), Шибутани (1955), Стоуффер и др. (1949) и Тернер (1956). Вплоть до начала 1970-х годов концепция «пользовалась огромным успехом» и «использовалась буквально в сотнях теоретических и эмпирических исследований представителями всех социальных наук», согласно Шмитту (1972, с.1). Хотя он не так широко использовался в исследовательской литературе в конце 1970-х и 1980-х годах, он продолжал использоваться в качестве теоретического инструмента при анализе различных предметов. К ним относятся традиционные социально-психологические лабораторные исследования (Lau, 1989; Montgomery, 1980), теория личности (Miller, 1977), употребление алкоголя и наркотиков (Hill & Dodder, 1978; Hunt, Lipton, Goldsmith, & Strug, 1984), семья и вопросы сексуальности (Houseknecht, 1977; Sebald & White, 1980), модели организационной и профессиональной идентификации (Kronus, 1976), социальная стратификация (Bock, Beeghley, & Mixon, 1983; Patel, 1973), образование (Richer, 1976; Schwarzer & Schwarzer, 1982), политика (Braungart & Braungart, 1979), поведение потребителей (Bearden & Etzel, 1982; Sapp & Harrod, 1989) и контрнормативное поведение (White, 1977).

Ключевые слова

Референтная группа Распределительное правосудие Относительное лишение Социальное суждение Европейского экономического сообщества

Эти ключевые слова были добавлены машиной, а не авторами. Это экспериментальный процесс, и ключевые слова могут обновляться по мере улучшения алгоритма обучения.

Это предварительный просмотр содержимого подписки,

войдите в

, чтобы проверить доступ.

Предварительный просмотр

Невозможно отобразить предварительный просмотр. Скачать превью PDF.

Ссылки

1. Bearden, W.О. и Этцель М. Дж. (1982). Влияние референтной группы на решения о покупке продукта и бренда.

   Journal of Consumer Research, 9

   , 183–194.

   CrossRefGoogle Scholar

2. Bock, E. W., Beeghley, L., & Mixon, A. J. (1983). Религия, социально-экономический статус и сексуальная мораль: применение теории референтных групп.

   Sociological Quarterly, 24

   , 545–559.

   CrossRefGoogle Scholar

3. Бут, Б., и Блэр, М.(1989).

   Тезаурус социологических терминов индексации

   (2-е изд.). Сан-Диего, Калифорния: Социологические аннотации.

   Google Scholar

4. Браунгарт, Р. Г., & Браунгарт, М. М. (1979). Референтная группа, социальное суждение и студенческая политика.

   Подростковый возраст, 14

   , 135–137.

   Google Scholar

5. Герт, Х. К. и Миллс, К. У. (1953).

   Характер и социальная структура: психология социальных институтов

   .Нью-Йорк: Харкорт Брейс.

   Google Scholar

6. Гранберг, Д., Джефферсон, Н. Л., Брент, Э. Э. и Кинг, М. (1981). Группа членства, референтная группа и определение отношения к группам.

   Журнал личности и социальной психологии, 40

   , 833–842.

   CrossRefGoogle Scholar

7. Hill, R. D., & Dodder, R. (1978). Теория референтных групп употребления марихуаны. Международный

   Обзор современной социологии, 8

   , 75–87.

   Google Scholar

8. Houseknecht, S. K. (1977). Референтная группа поддержки добровольной бездетности: свидетельство соответствия.

   Journal of Marriage and the Family, 39

   , 285–292.

   CrossRefGoogle Scholar

9. Хант Д. Э., Липтон Д. С., Голдсмит Д. С. и Струг Д. Л. (1984). Проблемы лечения метадоном: влияние референтных групп. Национальный институт

   злоупотребления наркотиками: серия исследовательских монографий, 46

   , 8–22.

   Google Scholar

10. Хайман, Х. Х. (1942). Психология статуса.

    Архив психологии, 269

    .

    Google Scholar

11. Келли, Х. Х. (1968). Две функции референтных групп. В H. H. Hyman & E. E. Singer (Eds.),

    Чтения по теории референтных групп и исследованиям

    (стр. 77–83). Нью-Йорк: Свободная пресса.

    Google Scholar

12. Кронус, К. Л. (1976). Профессиональное и организационное влияние на идентификацию референтной группы: на примере аптеки.

    Социология труда и занятий, 3

    , 303–330.

    CrossRefGoogle Scholar

13. Лау, Р. (1989). Индивидуальные и контекстные влияния на групповую идентификацию.

    Social Psychology Quarterly, 52

    , 220–231.

    CrossRefGoogle Scholar

14. Люкер, К. (1984).

    Аборт и политика материнства

    . Беркли, Калифорния: Калифорнийский университет Press.

    Google Scholar

15. Мертон, Р.К. (1957).

    Социальная теория и социальная структура

    . Гленко, Иллинойс: Свободная пресса.

    Google Scholar

16. Meyrowitz, J. (1985).

    Отсутствие чувства места: влияние электронных СМИ на социальное поведение

    . Нью-Йорк: Издательство Оксфордского университета.

    Google Scholar

17. Миллер Р. Л. (1977). Предпочтения в сравнении социальных и несоциальных сравнений как средства самооценки.

    Journal of Personality, 45

    , 343–355.

    PubMedCrossRefGoogle Scholar

18. Монтгомери, Р. Л. (1980). Референтные группы как якоря в суждениях других групп: фактор смещения в «рейтинговых задачах»?

    Психологические отчеты, 47

    , 967–975.

    CrossRefGoogle Scholar

19. Патель, Х. Л. (1973). Референтное групповое поведение касты кшатриев в западной индийской деревне.

    Общество и культура, 4

    , 1–10.

    Google Scholar

20. Поллис, А. (1982).Либеральные, социалистические и третьи мировые перспективы прав человека. В P. Schwab & A. Pollis (Eds.),

    К структуре прав человека

    (стр. 1-26). Нью-Йорк: Praeger.

    Google Scholar

21. Поллис, Н. П. (1968). Контрольная группа повторно обследована.

    Британский журнал социологии, 19

    , 300–307.

    CrossRefGoogle Scholar

22. Поллис, Н. П. (1981). Соответствие, соблюдение и права человека.

    Human Rights Quarterly, 3

    , 93–105.

    Google Scholar

23. Richer, S. (1976). Теория референтных групп и группировка способностей: конвергенция социологической теории и исследований в области образования.

    Социология образования, 49

    , 65–71.

    CrossRefGoogle Scholar

24. Рокич, М. (1968).

    Верования, взгляды и ценности

    . Сан-Франциско: Джосси-Басс.

    Google Scholar

25. Sapp, S. G., & Harrod, W. J. (1989). Социальная приемлемость и намерения есть говядину: расширение модели Фишбейна-Айзена с использованием теории референтных групп.

    Сельская социология, 54

    , 430–438.

    Google Scholar

26. Сэруп, Г. (1975). Справочная групповая теория социальных движений и идентичности.

    Социальные науки, 50

    , 219–226.

    Google Scholar

27. Шмитт Р. Л. (1972).

    Справочная другая ориентация: расширение концепции референтной группы

    . Карбондейл, Иллинойс: Издательство Южного Иллинойского Университета.

    Google Scholar

28. Schwarzer, R., & Шварцер, К. (1982). Тревога успеваемости по отношению к референтным группам в школе.

    Журнал исследований в области образования, 75

    , 305–308.

    Google Scholar

29. Себальд, Х. и Уайт, Б. (1980). Разделенные референтные группы подростков: неравномерное соответствие с родителями и сверстниками.

    Подростковый возраст, 15

    , 979–984.

    Google Scholar

30. Сейб, Г. Ф. (1986, 18 июня). Среди израильских евреев растет религиозная рознь, что вызывает ожесточенные дискуссии.

    The Wall Street Journal

    , стр. 1, 12.

    Google Scholar

31. Шериф, М., и Шериф, К. У. (1953).

    Группы в гармонии и напряжении: интеграция исследований межгрупповых отношений

    . Нью-Йорк: Харпер и братья.

    Google Scholar

32. Шибутани Т. (1955). Референтные группы как перспективы.

    Американский журнал социологии, 60

    , 562–569.

    CrossRefGoogle Scholar

33. Stouffer, S.А., Сучман, Э. А., Де Винни, Л. К., Стар, С. А., и Уильямс, Р. М. (1949).

    Американский солдат: Приспособление во время армейской жизни

    . (Том 1). Принстон: Издательство Принстонского университета.

    Google Scholar

34. Тернер Р. Х. (1956). Принятие ролей, ролевая точка зрения и поведение референтной группы.

    Американский журнал социологии, 61

    , 316–328.

    CrossRefGoogle Scholar

35. White, M. J. (1977). Контрнормативное поведение под влиянием условий деиндивидуализации и значимости контрольной группы.

    Журнал социальной психологии, 103

    , 75–90.

    CrossRefGoogle Scholar

36. Юссеф, И. М. (1990, 1 июля). Исламский фундаментализм набирает голоса.

    The New York Times

    , стр. 5.

    Google Scholar

Информация об авторских правах

© Springer-Verlag New York, Inc. 1992

Авторы и аффилированные лица

• Николас П. Поллис
• Кэрол А. Поллис

Нет доступных организаций

Используйте справочную группу сообщества для вовлечения вашего сообщества

Если вы регулярно вовлекаете свое сообщество в онлайн и хотите увеличить количество своих взаимодействий, было бы неплохо создать справочную группу сообщества, чтобы помочь вам добиться еще большего количества голосов в вашем сообществе.

Несмотря на то, что в прошлом были некоторые дискуссии вокруг подводных камней создания закрытых комиссий сообщества , включая отсутствие представительства, предполагаемую исключительность и потенциальную предвзятость, есть некоторые разумные шаги, которые вы можете предпринять, чтобы использовать существующие практики, чтобы помочь вы устанавливаете строгий процесс работы со справочной группой сообщества.

В этой статье мы рассмотрим идеи, лежащие в основе создания референтной группы, советы по созданию и выбору референтной группы, а также стратегии включения этих групп в ваши консультации с помощью EngagementHQ.

Зачем мне создавать справочную группу сообщества?

В любой деятельности по взаимодействию с сообществом будет справедливо сказать, что лучшее понимание проекта исходит из тех проектов, которые основаны на самых разных точках зрения и мнениях и от самых разных слоев сообщества.

Однако проблема с таким мышлением заключается в том, что не всегда удается широким слоям вашего сообщества участвовать во всех ваших проектах.

Члены сообщества имеют тенденцию быть привлеченными к вопросам, которые им нравятся, или тем, которые непосредственно влияют на их жизнь, и часто они уклоняются от вопросов, которые считаются менее важными или интересными.

Для борьбы с этим многие организации используют стратегию общественных или референтных групп, чтобы способствовать вовлечению в свои проекты.

Идея создания группы сообщества или референтной группы состоит в том, чтобы попытаться обеспечить, чтобы представительный выбор вашего сообщества принимал участие в ваших проектах как можно чаще.

Создав эту группу, можно быстрее и проще получать обратную связь по проектам с течением времени, тратя меньше ресурсов для привлечения трафика и интереса к вашим консультациям.

Эти группы могут быть созданы для конкретных отдельных проектов, таких как проекты видения сообщества, долгосрочное планирование инфраструктуры и консультации по капитальным работам, но они также регулярно используются в качестве ресурса для повторных консультаций по различным темам.

Лучшее, что можно сделать, если вы подумываете о создании справочной группы сообщества, — это сначала подумать о том, какова будет роль группы в вашем процессе консультаций, какова будет их приверженность и как вы можете обеспечить соответствующее представительство.

Вы также должны подумать о том, как консультации с этой группой людей будут вписываться в вашу существующую консультационную стратегию, чтобы вы избегали создания закрытой группы сообщества и потенциально отключили другие точки зрения и мнения.

Как создать комиссию сообщества или справочную группу?

Установите цели и основные правила для вашей панели

Чтобы создать панель сообщества или справочную группу, вам сначала нужно обрисовать в общих чертах, чего вы действительно хотите достичь от создания группы.

Вам следует начать с записи цели вашей группы сообщества, а также основных правил ее участия.

Эти основные правила могут охватывать частоту и продолжительность их участия, типы проектов, в которых вы ожидаете, что они будут участвовать, типы обратной связи, которую вы будете запрашивать (например, опрос, идеи или даже обсуждение на форумах) и любые другие предварительные условия. для участия.

После того, как вы определили свои цели для группы и обрисовали в общих чертах, как, по вашему мнению, их участие будет способствовать вашей общей стратегии взаимодействия, вы можете начать процесс определения того, кто войдет в вашу группу сообщества или референтную группу.

Определите, кто будет помимо вашей референтной группы

Решение о том, должна ли ваша комиссия представлять собой репрезентативную выборку вашего сообщества, может быть непростым делом, и не всегда ясно, как определить слои для отбора участников. (См. Нашу статью Нужен ли мне репрезентативный образец для моей консультации? для получения дополнительной информации о создании репрезентативной группы.)

Если вы собираетесь создать комиссию сообщества или справочную группу, мы настоятельно рекомендуем выполнить работу, чтобы точно определить, как выглядит репрезентативная выборка вашего сообщества.

Это можно сделать, рассортировав ваше сообщество по демографическим данным, таким как возраст, пол и местонахождение, а затем активно набирая людей в каждой страте.

Например, если вы хотите создать группу из 500 человек и собираетесь разделить сообщество по возрасту, полу и пригороду, вам нужно будет выяснить, сколько мужчин и женщин разного возраста в каждом пригороде необходимо для быть частью вашей панели, чтобы сделать ее представительной.

После того, как вы определили, сколько людей вам нужно набрать в каждой страте, следующим шагом будет набор вашей группы.

Наберите свою панель

Набор членов вашего сообщества может быть выполнен различными способами с помощью портала EngagementHQ.

Самый простой способ принять участие в группе сообщества — это задать вопрос в регистрационной форме EHQ.

Таким образом, вы сможете запустить кампанию, приглашая людей зарегистрироваться на вашем сайте и указать их интерес к участию в вашей панели, выбрав соответствующий ответ.

Просто направьте людей на страницу регистрации вашего сайта.Например, вы можете отправить их по адресу https://www.livedemo.engagementhq.com/register.

Делая это, вы также получаете двойную выгоду от сбора новых регистраций для вашего онлайн-портала взаимодействия.

Поместив этот тип вопроса в процесс регистрации, вы сможете использовать Управление взаимоотношениями с участниками (PRM), чтобы легко фильтровать в своей базе данных людей, которые проявили интерес к вашей панели.

Вы также можете использовать этот фильтр в сочетании с вашими демографическими вопросами, чтобы начать определять ваши различные группы людей и включать их в панель сообщества или группу ссылок.

Если у вас есть база данных и вы хотите направить им приглашение, чтобы выразить свою заинтересованность в вашей панели, просто сообщите им о возможности и направьте их на страницу своего профиля EHQ, где они могут обновить информацию своего профиля.

Для этого вам просто нужно направить участников на страницу / profile / edit вашего сайта. Например, вы должны отправить их по адресу https://www.livedemo.engagementhq.com/profile/edit.

Используя базу данных участников EHQ в качестве основного метода сбора информации об интересе к вашей панели и комбинируя ее с другими важными вопросами регистрации, вы получаете больше возможностей для быстрого и легкого набора членов вашей группы сообщества, одновременно поддерживая и расширяя свои возможности. база данных.

Что мне нужно сделать моей общественной или референтной группе?

Есть много вещей, которые вы можете поручить своей группе сообщества или справочной группе сообщества, которые могут расширить и расширить вашу деятельность по консультациям с сообществом. Ниже приведены три распространенных варианта использования панели сообщества.

Регулярное обследование

Использование панели сообщества для регулярных опросов по ряду различных тем — довольно распространенный подход.

Если вы собираетесь использовать панель сообщества таким образом, убедитесь, что они не единственные люди, которым разрешено оставлять вам отзывы о ваших проектах, и что общественность также может принимать участие.

Также неплохо контролировать активность и поведение ваших групп, чтобы убедиться, что они участвуют в соответствии с вашими основными правилами.

Используя свою группу сообщества или референтную группу таким образом, также важно, чтобы вы установили временные рамки для их участия, чтобы вы могли регулярно привлекать новых людей в свою группу.

Хороший период времени может составлять 6–12 месяцев, но не должно проходить более 12 месяцев без смены членов вашей группы.

Также неплохо установить льготный период для повторного членства в группе, чтобы гарантировать получение новых лиц для каждого периода.

Крупные проекты

Использование справочной группы для крупных проектов — еще один полезный способ познакомить репрезентативную группу вашего сообщества с проблемой или вызовом.

Часто группы сообщества или справочные группы сообщества в таких условиях состоят из групп с особыми интересами, которые консультируют и обсуждают от имени группы заинтересованных сторон.

Эти панели действительны в течение короткого периода времени и обычно действуют только в течение одной консультации.

Если вы собираетесь использовать панель сообщества для крупного проекта, важно, чтобы вы проделали работу заранее, чтобы определить представительство, а также вовлечь других представителей общественности в процесс на различных этапах.

Убедитесь, что все действия, которые происходят с вашей панелью сообщества, прозрачны и что вы регулярно отчитываете об этом.

Принятие совещательного решения

Это еще одна область, в которой мы продолжаем видеть использование общественных комиссий или референтных групп.

Часто создаваемые в качестве «присяжных» эти группы участвуют в совещательных процессах изучения, обсуждения и вынесения рекомендаций или решений по темам, представляющим особый интерес, которые часто чрезвычайно сложны.

Это могут быть такие проекты, как установление цен на воду для коммунальной компании, разработка долгосрочных транспортных стратегий, определение видения города и долгосрочных стратегических планов или даже серьезные проблемы, такие как разработка политики в области генной инженерии или изменения климата.

Группы в таких условиях должны быть очень вовлечены в процесс консультаций, поскольку их вклад часто может повлиять на результат с реальным воздействием.

Этот процесс и опыт требуют тщательного проектирования и поддержки со стороны экспертов, и важно, чтобы беспристрастное содействие имело место для обеспечения строгости в процессе.

Каждый участник дискуссионной группы должен взять на себя обязательство быть частью вашего процесса и быть открытым для обсуждения вопросов, по которым вы надеетесь получить их мнение.

Заключение

Использование панелей сообщества может помочь вам расширить диапазон голосов в онлайн- и офлайн-консультациях только в том случае, если вы правильно учли их обязанности как часть своей стратегии взаимодействия.

Правильное планирование важно для того, чтобы не попасть в ловушку закрытых групп сообщества, а обеспечение активного управления участниками с регулярными изменениями в составе групп — важная часть предотвращения предвзятости и скептицизма.

Если вы хотите узнать больше о том, как один подход к панели сообщества помог привлечь внимание, ознакомьтесь с нашей статьей Как расширить свою панель онлайн-сообщества с помощью метода Уиллоуби.

определение референтной группы | Социологический словарь открытого образования

Определение эталонной группы

( существительное ) Группа, с которой сравнивается человек или сравнивает себя.

Справочная группа Произношение

Руководство по использованию произношения

Слоговая форма: ref · er · ence group

Аудио произношение

Фонетическое правописание

• Американский английский — / rEf-ruhns grOOp /
• Британский английский — / rE- fuh-ruhns grOOp /

Международный фонетический алфавит

• Американский английский — / ˈrɛfərəns grup /
• Британский английский — / ˈrɛfrəns gruːp /

Примечание по использованию

Соответствующее видео

Дополнительная информация Сроки

---

Консультации по работам

Андерсен, Маргарет Л., и Говард Фрэнсис Тейлор. 2011. Социология: основы . 6-е изд. Бельмонт, Калифорния: Уодсворт.

Бранскомб, Нила Р. и Роберт А. Барон. 2017. Социальная психология . 14-е изд. Харлоу, Англия: Пирсон.

Бринкерхофф, Дэвид, Линн Уайт, Сюзанна Ортега и Роуз Вайц. 2011. Основы социологии . 8-е изд. Бельмонт, Калифорния: Уодсворт.

Брим, Роберт Дж. И Джон Ли. 2007. Социология: ваш компас нового мира .3-е изд. Бельмонт, Калифорния: Уодсворт.

Ферранте, Жанна. 2011a. Видение социологии: введение . Бельмонт, Калифорния: Уодсворт.

Гриффитс, Хизер, Натан Кейрнс, Эрик Страйер, Сьюзан Коди-Рыдзевски, Гейл Скарамуццо, Томми Сэдлер, Салли Вайан, Джефф Брай, Фэй Джонс. 2016. Введение в социологию 2e . Хьюстон, Техас: OpenStax.

Хенслин, Джеймс М. 2012. Социология: практический подход . 10-е изд. Бостон: Аллин и Бэкон.

Хьюз, Майкл и Кэролайн Дж.Крёлер. 2011. Социология: ядро ​​. 10-е изд. Нью-Йорк: Макгроу-Хилл.

Киммел, Майкл С. и Эми Аронсон. 2012. Социология сейчас . Бостон: Аллин и Бэкон.

Корнблюм, Уильям. 2008. Социология в меняющемся мире . 8-е изд. Бельмонт, Калифорния: Уодсворт.

Macionis, John. 2012. Социология . 14-е изд. Бостон: Пирсон.

Macionis, John, and Kenneth Plummer. 2012. Социология: глобальное введение . 4-е изд.Харлоу, Англия: Образование Пирсона.

Издательство Оксфордского университета. (Нет данных) Оксфордские словари . (https://www.oxford dictionaries.com/).

Шефер, Ричард. 2013. Социология: краткое введение . 10-е изд. Нью-Йорк: Макгроу-Хилл.

Шепард, Джон М. 2010. Социология . 11-е изд. Бельмонт, Калифорния: Уодсворт.

Шепард, Джон М. и Роберт В. Грин. 2003. Социология и вы . Нью-Йорк: Гленко.

Столли, Кэти С.2005. Основы социологии . Вестпорт, Коннектикут: Greenwood Press.

Томпсон, Уильям Э. и Джозеф В. Хики. 2012. Общество в фокусе: введение в социологию . 7-е изд. Бостон: Аллин и Бэкон.

Тишлер, Генри Л. 2011. Введение в социологию . 10-е изд. Бельмонт, Калифорния: Уодсворт.

Тернер, Брайан С., изд. 2006. Кембриджский социологический словарь . Кембридж: Издательство Кембриджского университета.

Авторы Википедии.(N.d.) Википедия, Бесплатная энциклопедия . Фонд Викимедиа. (https://en.wikipedia.org/).

Приведите определение справочной группы

ASA — Американская социологическая ассоциация (5-е издание)

Bell, Kenton, ed. 2013. «Референтная группа». В Социологический словарь открытого образования . Проверено 16 мая 2021 г. (https://sociologydictionary.